Національний банк визначив систему для оцінки кожної категорії ризику. Система оцінки ризиків надає можливість в послідовний спосіб вимірювати ризики і визначати, яких наглядових процедур необхідно вжити. Для шести категорій ризику — кредитного, ризику ліквідності, ризику зміни процентної ставки, ринкового, валютного та операційно-технологічного — наглядовці оцінюють кількість ризику, якість управління ризиком, сукупний ризик і напрям ризику (рис. 4.17).
Кредитний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція — на балансі чи поза балансом.
Під час оцінки кредитного ризику доцільно розрізняти індивідуальний та портфельний кредитні ризики. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку — позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальної спроможності своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов'язаннями. Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, ніж внаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик — кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.
Рис. 4.17. Вимірювання і оцінка фінансових ризиків за "Системою оцінки ризиків"
Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника. Ризик країни особливо помітний у разі кредитування іноземних урядів або їхніх установ, оскільки таке кредитування зазвичай є незабезпеченим. Проте він має завжди враховуватися в кредитній та інвестиційній діяльності, не має значення, у якому секторі — державному чи приватному. Є також компонент ризику країни, відомий як трансферний ризик, який з'являється в тому випадку, коли заборгованість позичальника не номінована в національній валюті. Незважаючи на фінансовий стан позичальника, валюта заборгованості може виявитися недоступною для нього.
Для оцінки кредитного ризику наглядовці мають враховувати відповідні фактори:
— існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління кредитним ризиком, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;
— склад портфелів активів (кредитний, інвестиційний тощо) та існування концентрацій. До суттєвих факторів належать: продукти; види економічної діяльності; класифікація (рейтинги) ризику; походження заборгованості; клієнти; розмір кредитів; географічні регіони; непов'язані і споріднені контрагенти; джерела погашення; застава; рівень забезпечення кредитного ризику заставою; обсяг умовних зобов'язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов'язкових та не обов'язкових до надання тощо); тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій; достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями; наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації; ефективність кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз, моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальне оформлення застави; адекватність методів, що використовуються для визначення кредитних проблем; рівень комплектації і кваліфікація кадрів, зважаючи на обсяг та складність активних операцій банку; застосовуються належні облікові підходи щодо балансових та позабалансових активів та резервів; наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитної діяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації портфелів, забезпечення точності даних і моніторингу дотримання положень або законів.
Ризик ліквідності характеризується як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов'язання у належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат. Ризик ліквідності виникає через нездатність управляти незапланованими відпливами коштів, змінами джерел фінансування та виконувати позабалансові зобов'язання.
Виокремлюють також ризик ліквідності ринку, який визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу і виникає через нездатність банку швидко закрити розриви своїх позицій за поточними ринковими ставками, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат, а також через нездатність визначати або враховувати зміни ринкових умов, які впливають на спроможність залучати кошти в потрібних обсягах та за прийнятними ставками та/або реалізовувати активи швидко і з мінімальними втратами вартості.
Для оцінки ризику ліквідності наглядовці мають враховувати такі фактори:
— наявність адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком ліквідності, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;
— обсяг активів балансу та їх розподіл за ступенем ліквідності щодо структури зобов'язань. Зокрема слід звернути увагу на такі фактори: високоліквідні активи; цінні папери та інші активи, що можуть бути прийняті до операцій рефінансування (з урахуванням активності їх ринку); можливості продажу, у тому числі на умовах зворотного викупу (peno), або сек'юритизації, чи можливість використання вторинного джерела ліквідності активів;
— обсяг, структура та рівень диверсифікації пасивів. Зокрема слід звернути увагу на такі фактори: частка зобов'язань у пасивах банку; частка строкових зобов'язань та зобов'язань до запитання, коштів фізичних та юридичних осіб, міжбанківських коштів,.наявність нестабільних джерел коштів, чутливих до змін рівня ризику банку; концентрації за постачальниками коштів, за інструментами (наприклад, депозитні сертифікати, депозитні рахунки, дебетові картки тощо), за строками погашення;
— середньозважена вартість залучених коштів для визначеного банку в зіставленні з банками його порівняльної групи;
— чисті розриви фінансування з приділенням особливої уваги короткостроковим розривам, включаючи: прогнозовані потреби у фінансуванні; спроможність покривати потенційні розриви фінансування за прийнятними процентними ставками шляхом залучення додаткових ресурсів; ліквідність фінансових ринків, на яких можна залучити кошти;
— склад балансових та позабалансових портфелів, включаючи: відплив та приплив грошових коштів; ліквідність застави та існування угод, які можуть бути достроково розірвані (наприклад, депозитні угоди тощо); ліквідність вторинних ринків, на яких можна отримати рефінансування;
— погіршення репутації банку на ринку, що виявляється через зниження кредитних рейтингів і підвищення процентних ставок під час залучення коштів цим банком;
— висновки офіційних або неофіційних рейтингових служб і аналітиків про установу, включаючи поточні рейтинги і тенденції рейтингів, (публікації в засобах масової інформації);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Банківський нагляд» автора Сидоренко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „4.5. Вимірювання і оцінка фінансових ризиків за "Системою оцінки ризиків"“ на сторінці 1. Приємного читання.