Розділ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

У жовтні 2006 р. Базельським комітетом було переглянуто Основні принципи ефективного банківського нагляду. Під час їх перегляду Базельський комітет мав на меті забезпечення неперервності та можливості порівняння нового варіанта з варіантом 1997 р. Варіант, прийнятий у 1997 р., був ефективним і показав, що він гідно пройшов випробування часом. Отже, метою було не стільки радикально переписати Основні принципи, а радше сконцентруватися на тих аспектах, де необхідно здійснити гармонізацію наявного варіанта таким чином, щоб забезпечити неперервність та послідовність їх застосування та дії. Перегляд жодним чином не ставить під сумніви чинність попередньо проведеної роботи, не знижує рейтинг країн та не може суттєво змінити програми реформ, що базуються на варіанті 1997 р.

Іншою метою перегляду було покращення, там де це можливо, відповідності Основних принципів ефективного банківського нагляду та відповідних стандартів щодо безпеки та запобігання відмиванню брудних коштів, а також прозорості. У той же час основні принципи, що стосуються окремих фінансових секторів, були розроблені, маючи на меті приділити основну увагу ключовим ризикам та пріоритетним напрямам банківського нагляду, які є відмінними для різних секторів, та узаконити такі відмінності.

Базельський комітет з питань банківського нагляду вважає, що застосування Основних принципів ефективного банківського нагляду усіма країнами буде значним кроком на шляху до покращення фінансової стабільності у кожній окремій країні та в усьому світі, а також забезпечить надійний фундамент для подальшого розвитку ефективних систем нагляду.

Національні органи влади мають застосовувати Базельські принципи для органів нагляду за усіма банківськими установами в межах їх компетенції. Окремі країни, зокрема ті, що мають розвинуті ринки та установи, можуть поширювати ці принципи з тим, щоб досягти найкращих практичних результатів нагляду.

Високий ступінь відповідності Базельським принципам має сприяти стабільності всієї фінансової системи; однак, це не гарантуватиме стабільності та не запобігатиме неплатоспроможності окремих банків. Органи банківського нагляду не можуть і не повинні давати гарантії того, що банки не ставатимуть банкрутами. В умовах ринкової економіки банкрутства є частиною ризику, який беруть на себе банківські установи.

Основні принципи ефективного банківського нагляду.

Ці принципи розроблені Базельським комітетом з питань банківського нагляду і включають 25 принципів, необхідних для того, щоб система нагляду була ефективною.

1. Цілі, незалежність, повноваження, прозорість та співробітництво. Ефективна система банківського нагляду повинна мати чітко визначені обов'язки і цілі для кожного органу, задіяного у нагляді за діяльністю банків. Кожен такий орган повинен мати операційну незалежність, прозорі процеси, надійне управління і адекватні ресурси та бути зобов'язаним звітуватися за виконання своїх обов'язків. Також необхідною є відповідна законодавча база для здійснення банківського нагляду, включаючи положення щодо надання дозволу на діяльність банківських установ і здійснення постійного нагляду за ними; повноваження вирішувати питання дотримання законів, а також проблеми безпеки і надійності та правового захисту працівників нагляду. Мають бути запроваджені засоби обміну інформацією між органами нагляду та захисту конфіденційності такої інформації.

2. Дозволені види діяльності. Дозволені види діяльності установ, які підлягають ліцензуванню і нагляду як банки, мають бути чітко визначені, а вживання слова "банк" у назвах має контролюватися якомога ширше.

3. Критерії ліцензування. Орган, що здійснює ліцензування, повинен мати повноваження встановлювати критерії і відхиляти заяви від установ, які не відповідають встановленим стандартам. Процес ліцензування як мінімум має складатися з оцінки структури власності і управління банку та його розширеної групи, включаючи придатність і відповідність директорів і вищого керівництва, оцінки стратегічного і операційного плану банку, внутрішнього контролю і управління ризиками, а також прогнозованого фінансового стану, у тому числі капітальної бази. У разі, якщо пропонованим власником або материнською організацією є іноземний банк, необхідно отримати попередню згоду від органу нагляду країни походження банку.

4. Передача часток істотної участі. Орган нагляду має повноваження розглядати і відхиляти будь-які пропозиції щодо передачі іншим сторонам часток істотної участі або контрольних пакетів акцій у банках, які знаходяться в прямому або опосередкованому володінні.

5. Основні придбання. Орган нагляду повинен мати повноваження перевіряти за встановленими критеріями основні придбання чи вкладення банку, у тому числі організацію транскордонних операцій, підтверджуючи, що корпоративні утворення чи структури не наражають банки на небажані ризики або не перешкоджають ефективному нагляду.

6. Достатність капіталу. Органи нагляду повинні встановлювати для банків розумні і відповідні мінімальні вимоги щодо достатності капіталу, що відображають ризики, на які наражається банк, і визначати складові капіталу, зважаючи на його здатність покривати збитки. Принаймні для банків, які здійснюють міжнародну діяльність, ці вимоги не повинні бути нижчими, ніж встановлені Базельською угодою про капітал.

7. Процес управління ризиками. Органи нагляду повинні пересвідчитися в наявності у банків та банківських груп процедур для всебічного управління ризиками (включаючи відповідний контроль з боку ради банку та вищого керівництва) для визначення, оцінки, моніторингу і контролю або зменшення усіх суттєвих ризиків, а також для оцінки їх загальної достатності капіталу стосовно їх профілю ризиків. Ці процеси повинні бути відповідними розміру і складності установи.

8. Кредитний ризик. Органи нагляду повинні пересвідчитися, що у банках наявний процес управління кредитним ризиком, який враховує профіль ризиків установи, а також є пруденційні принципи і процедури для визначення, оцінки, моніторингу і контролю кредитного ризику (включаючи ризик контрагента). Це має включати процедури надання кредитів і здійснення інвестицій, оцінку якості таких кредитів і інвестицій та поточне управління кредитним та інвестиційним портфелями.

9. Проблемні активи і резерви для відшкодування можливих втрат. Органи нагляду мають бути переконані у тому, що банки встановлюють і дотримуються адекватних принципів і процесів управління проблемними активами та оцінки достатності резервів для відшкодування можливих втрат.

10. Обмеження на великі сумарні обсяги наданих кредитів (максимальний розмір ризику). Органи нагляду повинні пересвідчитися у тому, що банки мають політику та процедури, які дають можливість керівництву визначати й керувати концентраціями у портфелі, і органи нагляду мають встановлювати пруденційні ліміти для обмеження максимального розміру ризику щодо окремих осіб або груп пов'язаних осіб.

11. Кредитування споріднених осіб. З метою запобігання зловживанням при кредитуванні споріднених осіб (як у балансі, так і поза балансом) та вирішення питання конфлікту інтересів органи нагляду повинні встановити вимоги, щоб банки кредитували споріднені компанії і фізичних осіб з дотриманням принципу "на відстані витягнутої руки"; щоб здійснювався ефективний моніторинг такого кредитування; вживалися належні заходи для контролю і зменшення ризиків; та щоб списання таких кредитів відбувалося згідно зі стандартними принципами і процесами.

12. Ризик країни та ризик переказу. Органи нагляду повинні пересвідчитися, що банки мають відповідні принципи та процеси для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю ризику країни та ризику переказу при здійсненні міжнародної діяльності з кредитування та інвестування, а також для підтримання адекватних резервів для відшкодування втрат за такими ризиками.

13. Ринковий ризик. Органи нагляду мають бути переконані у тому, що у банках існують принципи і процедури для ретельного визначення, оцінки, моніторингу і контролю ринкових ризиків; органи нагляду повинні мати повноваження щодо встановлення конкретних обмежень та/або спеціальних вимог до капіталу щодо ринкових ризиків, якщо на це є підстави.