Розділ «Тема 8. Форми та види забезпечення банківських кредитів»

Залежно від майна, яке пропонується у заставу, можна виділити заставу (рис. 8.2): нерухомого майна (іпотека), рухомого майна, майнових прав, цінних паперів, дорогоцінних металів, товарних запасів, шляхових документів та інше.

Рис. 8.2. Класифікація застави, залежмо від майна, що надається у забезпечення

Застава нерухомого майна (іпотека), як правило застосовується під час видачі великих довгострокових кредитів. Іпотекою визначається застава землі, нерухомого майна, при якій земля або майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане з землею - будівля, споруда, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого - земельні ділянки громадян та багаторічні насадження. При іпотеці будівлі чи споруди предметом застави разом з нею стає також право на користування земельною ділянкою, на якій розташовані вказані об'єкти.

При цьому під іпотечними кредитами можна розуміти як кредити, видані на купівлю нерухомості з її подальшою заставою, так і кредити під заставу будь-якої нерухомості, незалежно від того, на які цілі направлений кредит.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. На нерухоме майно, що передається в заставу банку, повинна бути накладена заборона на відчуження нотаріусом, що засвідчує договір застави.

За деякими видами іпотечних кредитів банк може продавати іпотеки позичальників індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску цінних паперів, як правило, облігацій, що забезпечуються іпотекою. Виручені кошти банк спрямовує в обіг. Платежі позичальників за іпотечними кредитами розподіляються між власниками іпотечних облігацій. Доход банку складається з різниці між процентом за кредит, що сплачує позичальник банку, і процентом за цінними паперами, який банк сплачує власникам облігацій.

При наданні кредиту під заставу нерухомості аналіз такого забезпечення є найбільш складним. Але ця нерухомість може розглядатися банками не лише як засіб забезпечення повернення кредиту, а й як потенційний об'єкт інвестицій. Інші види застави не гарантують покриття ризику для банку. Так, за наявності у банку права безакцептного списання коштів існує ймовірність нульового залишку на рахунку позичальника; при використанні застави товарів в обігу можлива ситуація, коли підприємство-позичальник збанкрутує і реалізує всі закладені товари в обігу; застава акцій в умовах нестабільності фінансових ринків також не гарантує потенційного повернення кредиту тощо. Таким чином застава нерухомості є найбільш бажаним видом забезпечення для банку. При цьому банку слід чітко визначити заставну вартість об'єкта забезпечення, яка розраховується з огляду на вартість об'єкта, за якою він буде реалізований з перших торгів, якщо така необхідність наступить вже сьогодні. На момент реалізації застави буде проводитися переоцінювання, оскільки сума, що залишилася після покриття всіх видатків, повертається власнику реалізованого майна. Тому він може вимагати переоцінювання в банку або замовити її самостійно.

Застава рухомого майна передбачає, що як застава за кредитом можуть використовуватися такі види рухомого майна, як обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби та товари довгострокового вжитку (для індивідуальних позичальників). Приймаючи рухоме майно у забезпечення кредиту, банк набуває права розпорядження ним, але водночас він залишає позичальникові це майно для його подальшого використання. Банку вигідно, щоб позичальник експлуатував заставлене майно, отримував доходи і мав змогу з цих доходів виплачувати проценти й повернути кредит. Однак така передача заставленого майна пов'язана з певним ризиком. Тому, коли під заставу передаються дорогі речі, які легко транспортуються та довго зберігаються, вони, як правило, знаходяться у сейфах банку. Якщо з технічних причин це неможливо, то заставлене майно може зберігатись у спеціальних сховищах.

Якщо у заставу надається рухоме майно (у тому числі майнові права), то воно має бути внесене в Державний реєстр обтяжень рухомого майна в термін не пізніше ранку наступного дня після укладення договору застави.

Державний реєстр обтяжень рухомого майна розпочав своє функціонування у серпні 2004 року. Одночасно припинив діяльність Державний реєстр застав рухомого майна, що функціонував з березня 1999 року і став основою для створення Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Всі обтяження, зареєстровані у Державному реєстрі застав рухомого майна, було перенесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Державний реєстр обтяжень рухомого майна в Україні створено для того, щоб юридичні та фізичні особи могли отримувати інформацію щодо обтяжень певного рухомого майна або про припинення обтяжень на рухоме майно в Україні. Він реєструє, на підставі отриманої заяви обтяжувача та після внесення відповідної плати, обтяження рухомого майна, незалежно від того, належить воно юридичній чи фізичній особі. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Державний реєстр обтяжень рухомого майна - це єдина комп'ютерна база даних, яка забезпечує зберігання інформації про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження.

Застава рухомого майна, за якої майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателю, називається заклад.

За угодою заставодержателя із заставодавцем предмет застави може бути залишено у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя ("тверда застава"). Індивідуально визначена річ може бути залишена у заставодавця з накладенням знаків, які засвідчують заставу.

При наданні предмета застави у володіння заставодержателю (банку) згідно з законодавством України та відповідно до визначених умов договорів на нього покладено певні обов'язки та визначено головні права. Зокрема, до обов'язків заставодержателя під час закладу належать:

- вжиття заходів, необхідних для збереження предмета закладу;

- у випадках, передбачених договором, одержання з предмета закладу доходів в інтересах заставодавця;

- регулярне надсилання заставодавцю звітів про користування предметом закладу (якщо допускається користування ним);

- страхування предмета закладу в обсязі його вартості за рахунок та в інтересах заставодавця;

- сплата податків та зборів, пов'язаних з володінням заставленою річчю, за рахунок заставодавця;

- належним чином утримання предмета закладу, несення відповідальності за нього у випадках, коли немає доказів, що втрата, пошкодження або загибель закладу сталися не з його вини;

- негайне повідомлення заставодавця про виникнення загрози загибелі чи пошкодження предмета закладу;