Розділ «Тема 8. Форми та види забезпечення банківських кредитів»

1. Порядність оцінювача.

Потенційний позичальник (саме він у більшості випадків виступає замовником оцінювання) зацікавлений у тому, щоб оціночна вартість його майна була максимальною. Банківську установу такий підхід не влаштовує, бо у випадку неповернення кредиту вона повинна буде погасити збитки за рахунок реалізації забезпечення. Внаслідок завищеного оцінювання вартості застави, сума наданого кредиту буде більшою реальної ціни забезпечення, а ймовірність того, що банк зможе покрити свої втрати за таким кредитом, низькі.

Зазначена проблема викликана конфліктом інтересів позичальника і банку, оскільки перший зацікавлений у максимальній сумі кредиту за мінімального заставного забезпечення, а другий - у тому, щоб виручка від продажу застави покривала заборгованість позичальника. Для розв'язання цієї проблеми банківська установа повинна самостійно відбирати оціночні компанії, звітам яких він може довіряти. При цьому оцінювачі мусять розуміти, що їхнім клієнтом є банківська установа (хоча і послуги оцінювання оплачує позичальник) та існує можливість втрати її як клієнта, який постачає замовлення на оцінювання.

2. Компетенція оцінювача.

Завищення оціночної вартості може також свідчити про помилки у діяльності оцінювачів. Сутність цієї проблеми полягає у низькому професійному рівні оцінювачів або халатному ставленні до своєї роботи. Ця проблема може розв'язуватися тестуваннями оцінювачів щодо їх професійної придатності. При цьому можна створити вузьке коло акредитованих банком оціночних компаній, які будуть перевірені на професіоналізм працівників.

3. Інформативність звіту про оцінювання.

Причиною недостатності інформації у звітах оціночних компаній, як правило, є недостатня участь банківської установи у постановці завдань щодо оцінювання. Банки повинні брати участь в укладанні договору про оцінювання, при чому вони будуть мати можливість чітко визначити та включити всі необхідні питання щодо оцінювання вартості предмета забезпечення до завдань на оцінювання.

Таким чином, серед основних умов спільної роботи банку і оціночної компанії слід виділити:

- необхідність формування пулу акредитованих оціночних компаній, яким банківська установа буде довіряти оцінювання заставного забезпечення. При цьому можна оголосити конкурс на вибір оціночної компанії, встановивши певні критерії відбору (наприклад, стаж роботи на ринку не менше трьох років, наявність висококваліфікованих спеціалістів, тощо). У процесі вибору банком оціночної компанії слід звертати увагу на якість проведення оцінювання, а також на вартість наданих послуг та швидкість їх надання;

- необхідність регулярної перевірки акредитованих оціночних компаній на порядність та компетентність;

- укладення трьохстороннього договору на оцінювання заставного забезпечення, в якому повинні бути передбачені всі необхідні вимоги банку до звіту про оцінювання.

Отже, перед тим, як оформити договір забезпечення і здійснити процедуру надання кредиту, банківська установа повинна визначити вартість майна, яке надається у заставу, та адекватність цього майна сумі наданого кредиту. У випадку недостатньої вартості запропонованого позичальником забезпечення банки можуть вимагати надання додаткових гарантій повернення кредиту.

8.4. Порядок укладання договору застави

При прийнятті банком майна, що є предметом забезпечення за кредитом, у письмовій формі укладається договір застави. Сторонами договору застави (заставодавцем та заставодержателем) можуть бутті фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути:

- позичальник (боржник), який отримує кредит у банку - власник майна, що має право відчужувати його на передбачених законом підставах;

- третя особа (майновий поручитель) - власник майна, який передає позичальнику право застави на це майно.

У договорі застави визначаються сутність, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета забезпечення в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо). Під час укладання договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінювання предмета застави відповідно до законодавства.

До договору застави може бути застосована вимога нотаріального посвідчення відповідно до законодавства чи за бажанням сторін. При цьому згідно з законодавством України договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів. Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна зі сторін.

Перелік документів, які можуть вимагатись банком від суб'єкта господарської діяльності при укладанні договорів застави (для усіх видів застав), є таким:

- статут підприємства;