Біологічними відходами є трупи тварин та птиці, абортовані та мертвонароджені плоди сільськогосподарських тварин, ветеринарні конфіскати та інші відходи, що отримують при переробці харчової і нехарчової сировини тваринного походження.
З біологічної точки зору життя кожного організму можна умовно розділити на три періоди:
• 1. Ембріональний (формування тканин, органів, систем і т.д.);
• 2. Від народження до найвищого розвитку (період росту, розвитку, удосконалення функцій, репродукції тощо);
• 3. Старіння (зношування, атрофія тканин, згасання функцій). Логічним завершенням цього періоду є природна (фізіологічна) смерть.
Тривалість кожного періоду, як і тривалість всього життя, у різних видів тварин різна, що залежить від філогенетичних особливостей, спадковості та умов існування. Серед тваринного світу природним довголіттям володіють птахи. Наприклад, ворони і лебеді живуть до 80- 100 років, але кури, гуси і качки лише до 15 – 25 років. Серед свійських тварин найдовше живуть коні – до 40 – 45 років, свині – до 27 років, корови, собаки і коти – до 25 – 30 років, а вівці і кози – до 15 – 20 років. Організм людини розрахований на 150 і більше років життя. Наука, яка вивчає процеси старіння живих організмів, у т.ч. і людини, називається геронтологією.
Однак природна смерть тварин – явище надзвичайно рідкісне. Найчастіше смерть настає від захворювання чи інших причин і в будь-який період життя. Така передчасна (патологічна) смерть може бути насильницькою і ненасильницькою. Насильна смерть настає від дії переважно зовнішніх причин (забій тварин, травми, нещасні випадки тощо). Ненасильна смерть найчастіше пов'язана з хворобою. Вона може бути раптовою (нагла смерть) при ураженні життєво важливих органів але без попередніх виражених клінічних проявів (розрив аорти, крововилив у мозок, розрив серця тощо) та повільною (звичайна смерть), від хвороби, коли життя несумісне із змінами, що виникли в організмі.
Встановити причину смерті тварини – обов'язок лікаря ветеринарної медицини. Це необхідно для підтвердження прижиттєвого діагнозу хвороби, перевірки правильності лікування, вирішення питання про знищення або використання трупа тварини, розробки профілактичних заходів. Особливо важливе значення має встановлення причини смерті при антропозоонозних хворобах (сказ, сибірка тощо), що вкрай необхідне для організації термінових профілактичних заходів, або у випадках наглої (насильницької чи ненасильницької) смерті з метою судово-ветеринарної експертизи.
Розрізняють причини смерті основні (визначальні) і безпосередні. Визначальними причинами смерті можуть бути різноманітні фактори (фізичні впливи, хімічні і біологічні фактори, вади розвитку тощо), при дії яких неможливе продовження життя організму. Наприклад, травми, задушення, утоплення, отруйні речовини, інфекційні та інвазійні хвороби тощо. Інколи до смерті призводить не одна, а декілька визначальних причин (конкуруючі причини смерті). Наприклад, виснаження й замерзання, сальмонельоз і отруєння кухонною сіллю або бешиха й чума свиней тощо. Безпосередньою причиною смерті завжди є припинення функції життєво важливих органів, а саме: параліч серця внаслідок ураження серця або центрів регуляції роботи серця в головному мозку, припинення дихання в результаті паралічу дихальних центрів і припинення діяльності головного мозку. Однак, останнім часом, у зв'язку з широким впровадженням у медичну практику реанімації та пересадки органів, мертвим вважається організм якщо настала "смерть мозку" тобто неповоротне припинення функцій мозку (відсутність рефлексів та від'ємні показники енцефалограми) навіть при функціонуванні серця, легенів та інших органів. З цього моменту допускається взяття органів для пересадки реципієнту.
Евтаназія (euthanasia) – прискорення смерті безнадійно хворій тварині з дозволу чи на прохання її власника.
Смерть не завжди означає раптове припинення життя. Стан організму, що називається смертю, пов'язаний з цілим рядом процесів переходу від життя до смерті. Танатогенез (розвиток процесу смерті) поділяють на три періоди: агонія, клінічна і біологічна смерть.
Агонія (гр. agonia – боротьба) – період від початку вмирання до клінічної смерті. Цей період може тривати від кількох секунд (при ураженні довгастого мозку) до кількох годин і навіть доби (при вмиранні від голоду). Агонія (термінальний стан) – комплекс останніх проявів реактивних і пристосувальних функцій організму, що характеризується глибоким розладом його регулюючих систем, проявляється судорогами, аритмією й ослабленням пульсу, прискореним і переривчастим диханням, паралічем сфінктерів тощо.
Клінічна смерть – стан організму, коли серцева діяльність (кровообіг) і дихання припиняються але життєдіяльність (обмін речовин, травлення, реакція м'язів та інші процеси) ще не згасла і організм можна оживити, тобто повернути до життя. Цей період мінімальної життєдіяльності організму дуже короткий і, у звичайних умовах, триває всього 5-6 хвилин – час протягом якого нервові клітини кори головного мозку можуть переносити кисневе голодування (гіпоксію). Якщо протягом цього часу вдається відновити постачання центральної нервової системи киснем, то можливе повернення організму до життя (реанімація).
Наука, яка вивчає процеси відновлення життєвих функцій і методи оживлення організму, тобто процеси реанімації (лат. reanimatio – оживлення) називається реаніматологія. Період клінічної смерті можна продовжити, застосувавши гіпотермію (штучне пониження температури тіла). Наприклад, у лабораторних умовах вдається оживити собак навіть через 2 години після зупинки серця. У спеціальній літературі описані випадки оживлення людей, які знаходились під льодом протягом кількох годин (Бруардель).
Клінічна смерть переходить у біологічну – неповоротне припинення життєдіяльності організму, усіх фізіологічних процесів, коли вернути організм до життя неможливо. Організм як єдине ціле вже не існує, а перетворився в труп (лат. cadaver). Біологічна смерть характеризується послідовним відмиранням клітин, тканин і органів. Однак не всі тканини й органи відмирають одночасно. Першими після зупинки кровообігу і дихання гинуть нервові клітини кори головного мозку та інших відділів центральної нервової системи (при охолодженні вони можуть зберігати свою життєдіяльність значно довше). Потім відмирають клітини слизових оболонок шлунково-кишкового тракту, паренхіматозних органів (печінка, нирки), залоз. В інших органах і тканинах (шкіра, легені, органи імунної системи, серце, скелетні м'язи, сполучнотканинні елементи) цей процес розтягується на декілька годин чи навіть діб, що залежить від багатьох факторів але в першу чергу від температури навколишнього середовища і характеру захворювання. Підвищена температура та септичні захворювання прискорюють розклад тканин і, навпаки, при пониженій температурі біологічна смерть сповільнюється.
Цей факт широко використовується при культивуванні тканин, при пересадках тканин та органів. Після смерті загальна структура тканин і клітинних елементів ще значний період зберігається. Завдяки цьому на розтині та під світловим мікроскопом можна визначити характер прижиттєвих морфологічних змін органів і тканин. Значно швидше настає деструкція ультраструктурних елементів клітин. Через 12 20 годин після смерті клітинні ультраструктури всіх тканин руйнуються.
Невдовзі після настання біологічної смерті в трупі починають розвиватись трупні зміни (вторинні ознаки смерті): охолодження трупа, трупне заклякання, трупне висихання, перерозподіл крові, трупні плями і трупний розклад (третинна ознака смерті).
Охолодження трупа (algor mortis). У зв'язку з припиненням обміну речовин – джерелом теплопродукції в організмі, настає поступове зниження температури трупа до рівня навколишнього середовища. Охолодження трупа проходить у певній послідовності. Найшвидше охолоджуються вуха і шкірний покрив, далі кінцівки, голова, тулуб і, нарешті, внутрішні органи. Випаровування вологи шкірою охолоджує її до температури на 2 – З °С нижчої від температури навколишнього середовища. Швидкість охолодження трупа залежить від ряду факторів, серед яких основне значення мають: температура навколишнього середовища, вологість і швидкість руху повітря. Так, при 18-20 °С температура трупа в першу добу після смерті понижується приблизно на 1 °С за годину. Швидше настає охолодження трупів при низькій температурі навколишнього середовища, виснажених і малих тварин, молодняку і при знекровленні. Трупи великих і добре вгодованих тварин охолоджуються повільніше. Затримується охолодження трупа якщо вплив факторів, що призвели до смерті, супроводжувався ураженням теплорегулюючого центру головного мозку, наприклад, при смерті від сонячного й теплового ударів, сказу, правцю, сибірки, отруєння стрихніном та іншими отрутами, що збуджують центральну нервову систему. У таких випадках після клінічної смерті в перші 15-20 хвилин температура трупа може навіть підвищуватись на 1 – 2 °С. Ступінь трупного охолодження, разом з іншими ознаками, використовують при визначенні часу настання смерті тварини при судово-ветеринарній експертизі.
Заклякання трупа (rigor mortis) – посмертне затвердіння (задубіння) м'язів і пов'язана з цим нерухомість суглобів. Причина заклякання – нерегульований перебіг біохімічних реакцій у м'язовій тканині, що настає після смерті організму і призводить до розпаду аденозинтрифосфорної кислоти та утворення актиміозинового комплексу. Розвиток посмертного заклякання у м'язах починається не зразу. З початку м'язи знаходяться в розслабленому стані. Цей період триває не більше 1-2 години. У зв'язку з припиненням доступу кисню в м'язах припиняється аеробний, а посилюється анаеробний гліколіз; активізуються розпад глікогену і нагромадження молочної кислоти, ресинтез і розпад аденозинтрифосфорної та креатинтрифосфорної кислот. У результаті автолізу та підвищення проникності мембранних структур йде вивільнення і вихід у саркоплазму іонів кальцію, що сприяє АТФ-азній активності міозину і розпаду АТФ. Поступове збільшення іонів кальцію і посилення розпаду АТФ при одночасному зменшенні її ресинтезу супроводжуються утворенням у значній кількості актиміозинового комплексу, що проявляється скороченням м'язових волокон і закляканням. Посмертне скорочення м'язових волокон проходить нерівномірно і характеризується ослабленням в окремих їх ділянках з одночасним підсиленням поздовжньої смугастості. Інколи волокна деформуються. З припиненням цих біохімічних процесів м'язи розм'якшуються, заклякання зникає.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Системи утримання тварин» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правила поводження з біологічними відходами та їх утилізація“ на сторінці 1. Приємного читання.
