У звичайних умовах заклякання починається через 2-5 годин після смерті (іноді раніше) і протягом 20 – 24 годин охоплює весь труп. М'язи ущільнюються, дещо зменшуються в об'ємі, втрачають еластичність. Розповсюджується трупне заклякання в певній послідовності. Найшвидше воно проявляється в жувальних м'язах, потім м'язах шиї, передніх кінцівок, тулуба і задніх кінцівок. Через 2-3 доби заклякання зникає в такій же послідовності як і розповсюджувалось. Якщо насильно порушити трупне заклякання, то воно не відновлюється. Заклякання серцевого м'яза настає дещо швидше, тобто через 1-2 години і продовжується біля 2 діб після смерті. Серце з дистрофічними змінами міокарда не піддається закляканню взагалі або воно дуже слабо виражене. Порожнини серця в такому випадку розтягнуті, заповнені кров'ю.
На швидкість трупного заклякання, його інтенсивність і тривалість впливають умови зовнішнього середовища, прижиттєвий стан організму і причини смерті тварини. Висока температура й сухе повітря прискорюють трупне задубіння і, навпаки, низька температура у поєднанні з високою вологістю сповільнюють цей процес. Заклякання настає швидше і сильніше виражене у трупів тварин з добре розвиненою мускулатурою, якщо смерть настала під час напруженої роботи або в разі смерті від хвороб, що супроводжувались судорогами (напр. правець, сказ, отруєння стрихніном), при травмах, сильних крововтратах, крововиливах у мозок, смерті від електричного струму тощо.
Задубіння настає повільно, слабо виражене або його взагалі може не бути в тварин з слабо розвиненою мускулатурою, новонароджених гіпотрофіків, абортованих плодів, виснажених, або тих що загинули від септичних захворювань (напр., сибірка, сепсис).
В умовах практики знання закономірностей трупного заклякання допомагає при визначенні давності смерті тварини, можливих причин і обставин при яких настала смерть (поза трупа).
Розвиток посмертного заклякання в м'ясній туші значно погіршує технологічні параметри м'яса. М'ясо на цій стадії, як правило, у виробництві не використовується.
Трупне висихання настає внаслідок випаровування вологи з поверхні трупа. Найкраще воно виражене на слизових оболонках і шкірі. Слизові оболонки ротової і носової порожнин, кон'юнктива і склера очних яблук стають сухуватими, ущільнюються, набувають буруватого відтінку. З висиханням пов'язане помутніння рогівок.
Перерозподіл і зсідання крові. Після смерті, у результаті посмертного скорочення м'язів серця й артерій, кров з них відтискається в капіляри та вени. Серце, особливо лівий шлуночок, і артерії майже пусті, а венозні судини та часто й порожнини правої половини серця переповнені кров'ю. Далі кров, поки вона ще не зсілась, під силою своєї ваги стікає по судинах у розташовані нижче частини тіла та внутрішніх органів, де й нагромаджується. Скупчення крові в розташованій нижче частині трупа називається посмертною гіпостатичною гіперемією або трупними гіпостазами (гр. hypo – під, stasis – стояння). Починають з'являтись гіпостази вже через 2-4 години після зупинення серця. З розвитком гіпостатичної гіперемії, унаслідок посмертних змін фізико-хімічного стану, кров у порожнинах серця і великих судинах (аорта, легенева артерія та інші) зсідається. Посмертні згустки крові (лат. eruor), на відміну від прижиттєвих тромбів, еластичні, мають гладеньку поверхню, легко виймаються з порожнин серця і судин, становлячи точні зліпки їх. За кольором кров'яні згустки бувають темно-червоними і жовтими (біло-жовтими). Червоні (еритроцити не встигли відокремитись від плазми) свідчать про швидку смерть (короткий період агонії). Жовті чи двоколірні (жовті і червоні) згустки – ознака повільного зсідання крові, що настало після осідання еритроцитів. При наявності в крові підвищеної кількості вуглекислоти кров'яні згустки не утворюються; порожнини серця і судин заповнені рідкою кров'ю (смерть від асфіксії, септичних захворювань). У разі смерті від знекровлення (напр., при забої тварин) серце і судини не містять крові, чого не спостерігають при забої тварин в атональному стані.
Трупні плями (livoris mortis) – синюшно-червоне забарвлення нижчерозташованих частин шкірного покриву, що є наслідком розвитку спочатку трупних гіпостазів, а потім трупної імбібіції. Тому трупні плями з'являються на тому боці на якому лежить чи лежав труп. При зміні положення трупа у перші 3-4 години трупні плями можуть переміщатись. Трупні гіпостази відсутні в місцях, де тканини зазнають тиску. При смерті тварин від асфіксії та хвороб, коли кров не зсідається, трупні плями з'являються досить швидко і добре виражені. Якщо смерть настає від крововтрат, як наприклад, при забої тварин, то гіпостази не утворюються. Виявлення гіпостазів у забитих тварин свідчить про забій в атональному періоді. Якщо знята шкіра то звертають увагу на гіпостатичні явища на боках туш, у соматичних лімфатичних вузлах, на плеврі, очеревині.
Згодом гемоглобін еритроцитів починає переходити в плазму (посмертний гемоліз) і така гемолізована кров, виходячи за межі судин, просякає навколишні тканини – трупна імбібіція, надаючи їм брудно-червоного чи рожево-червоного, а ендокардові темно- вишневого кольору. Такі плями, на відміну від гіпостатичних, не зникають при натискуванні.
У тварин з пігментованою шкірою трупні плями виявляють тільки в підшкірній клітковині та кон'юнктиві. Надалі, внаслідок розкладання трупа, трупні плями поступово змінюють колір на брудно-зелений.
Трупні плями необхідно відрізняти від прижиттєвих розладів кровообігу (гіперемія, крововиливи, синці від ударів тощо). Ці явища не пов'язані з нижче розташованими частинами тіла чи органів тобто не залежать від положення трупа. При ударах спостерігається припухання тканин, а крововиливи мають чіткі обриси, можуть утворюватись згустки крові. Трупні плями більш розлиті, розташовані тільки в нижніх частинах трупа, границі їх нечіткі, пошкоджень тканин і судин та згустків крові немає. Залежно від того, як довго лежить труп, в його природних порожнинах (черевній, грудній, серцевої сорочки) нагромаджується трупний транссудат (посмертна рідина) – майже прозора рідина брудно-червоного кольору. За кількістю рідини і її кольором, до певної міри, можна судити про давність смерті тварини. Чим довше лежить труп, тим більше нагромаджується трупного транссудату і темнішим стає його колір. У трупів великих тварин, які пролежали декілька днів та ще при явищах венозного застою у внутрішніх органах, кількість трупного транссудату може досягати 1 – 2 л. Трупний транссудат необхідно відрізняти від крові та геморагічного ексудату. Кров непрозора, містить згустки, а геморагічний ексудат непрозорий, каламутний і його наявність обумовлена геморагічним запаленням певних ділянок серозної оболонки.
Трупне розкладання пов'язане з двома процесами, що розвиваються після смерті тварини: автолізом і гниттям. Автоліз (гр. autos – сам, lysis – розчинення) або самоперетравлювання відбувається під впливом протеолітичних та інших гідролітичних ферментів клітин самого організму. Ферментні системи тісно пов'язані з лізосомами, мітохондріями, мембранами ендоплазматичної сітки, ядерними структурами. Після смерті настає руйнування клітинних ультраструктур і вивільнення ферментів. На швидкість та інтенсивність автолізу впливають кількість і функціональний стан органел клітин різних тканин та органів трупа. Тому найшвидше автолітичні зміни виявляють в органах багатих гідролітичними (протеолітичними) ферментами (слизова оболонка шлунково-кишкового тракту, підшлункова залоза, печінка, нирки). На швидкість автолізу впливає і ряд інших факторів, а саме: температура навколишнього середовища, прижиттєвий стан організму, тривалість агонії, характер хвороби і причина смерті, вгодованість, вік, вид тварини тощо. При звичайних умовах зовнішнього середовища (18-20 °С), внаслідок автолізу, вже через 10 – 12 годин у передшлунках, особливо в переповненому рубці, епітелій слизової оболонки відшаровується і цілими пластами лежить на кормових масах. Дещо пізніше розрихлюється і відшаровується слизова оболонка стравоходу (езофагомаляція); слизова оболонка шлунка набухає, розрихлюється і поступово перетворюється в драглисту, сірого чи брудно-червонуватого кольору масу, яка покриває стінку шлунка (гастромаляція). Місця гіперемії і крововиливів забарвлюються у темно-сірий чи буро-чорний колір. Паренхіматозні органи (печінка, нирки, серце) набувають тьмяного вигляду, ніби ошпарені окропом, їх структура стирається, тканина стає рихлішою. Під мікроскопом чіткість їх морфологічної будови втрачається, границі між клітинними елементами, в першу чергу паренхіми, стираються. Ядра клітин дифузно забарвлюються. У цитоплазмі найшвидше руйнуються мітохондрії та лізосоми. Вони втрачають чіткість, набухають і розпадаються. Автолітичні процеси в судинах і стромі органу настають дещо пізніше.
До посмертного автолізу досить швидко приєднується гниття – розпад тканин під дією гнильних бактерій. Найбільша кількість гнильних мікроорганізмів знаходиться в травному апараті і верхніх дихальних шляхах, тому тут найшвидше починається гниття. Розмножуючись, гнильні бактерії проникають у кров, заселяють сусідні органи, тканини і, так поступово, гниття охоплює весь труп.
Ознаками гниття трупа є:
• 1) гнильний запах (сірководень, метан, аміак, етил- і метил меркаптан, кадаверин, триметиламін тощо), що утворюється при розпаді білків під впливом аеробних та анаеробних бактерій;
• 2) брудно-зелене забарвлення (трупна зелень) покривів черевної стінки, кишок, очеревини, місць трупної імбібіції, внутрішніх органів, в результаті накопичення в них сульфгемоглобіну (сполука гемоглобіну з сірководнем, що утворюється при гнитті трупа);
• 3) накопичення газів у шлунково-кишковому тракті, природних порожнинах, підшкірній клітковині, паренхіматозних органах. У результаті труп здувається (трупна тимпанія), органи і тканини просякають міхурцями газу (трупна емфізема).
Посмертне здуття необхідно відрізняти від прижиттєвого (тимпанія рубця, розширення шлунка, метеоризм кишок), при якому спостерігається перерозподіл крові (анемія органів черевної порожнини, гіперемія легенів, слизових оболонок і м'яких тканин області голови тощо) та виявляють причини здуття.
Швидкість гниття трупа залежить також від навколишнього середовища (температура, вологість), характеру захворювання (якщо смерть наступила від септичного захворювання – трупний розпад настає набагато швидше), особливостей трупа. Якщо труп лежить на повітрі при температурі 18 – 20 °С гниття починається через 18-20 годин після смерті і закінчується через 1-1,5 місяці. Повний розпад (мінералізація, перетворення органічних сполук у неорганічні) трупа великих тварин проходить протягом 1 – 1,5 року.
Гниття в землі проходить значно повільніше. Повне розкладання трупа до утворення скелета великих тварин відбувається через 5-6 років, а дрібних – 2 – 3 роки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Системи утримання тварин» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правила поводження з біологічними відходами та їх утилізація“ на сторінці 2. Приємного читання.
