Канаву завантажують спочатку соломою (невелика кількість), а потім сухими дровами, причому на обох краях її залишають вільний простір (13 – 20 см) для посилення тяги повітря. Дрова поливають бензином чи нафтою. На виступи нижньої ями кладуть поперек 4 сирі товсті колоди, на які поміщають труп. З боків і зверху труп накривають дровами або торфом. Горючий матеріал у нижній ямі запалюють із підвітряної сторони.
Місце для спалювання трупів вибирається лікарем (фельдшером) ветеринарної медицини, за узгодженням з пожежною охороною.
Перевага – повне знищення збудників інфекційних хвороб та можливість використання золи в якості добрива для рослин, недолік – втрата таких цінних продуктів як м'ясо-кісткове борошно, жир, роги, копита, які можна було утилізувати.
3) Захоронения трупів на скотомогильнику. Скотомогильники – спеціально відведені обладнані ділянки землі для захоронения трупів тварин.
Захоронения трупів – примітивний і нераціональний спосіб знищення їх, але на сьогоднішній день майже не застосовується. При захороненні трупів необхідно суворо дотримуватися ветеринарно-санітарних правил, щоб не допустити розсіювання стійких форм збудників інфекційних хвороб (сибірка, емфізематозний карбункул ).
Захоронения трупів в земельних ямах дозволяється у виняткових випадках при масовій загибелі тварин від стихійного лиха і неможливості їх транспортування, спалення, знезараження в біотермічних ямах або ж з дозволу Головного державного інспектора ветеринарної медицини міста, району.
Труп, заритий у землю, піддається спочатку розкладанню в анаеробних умовах під впливом анаеробної мікрофлори кишечнику. У цей період труп у землі гниє. Пізніше, при доступі кисню із ґрунтового повітря починається тління трупа і його висихання. Тривалість цих процесів залежить від повітропроникності, вологості й інших фізичних властивостей ґрунту. Найкращим для влаштування скотомогильника є повітропроникний крупнопористий ґрунт, що складається з піску й вапна; гіршими – ґрунти суглинисті, глинисті, торф'яні або болотисті. Висока й низька вологість ґрунту затримує розкладання, середня – найбільш сприяє цьому процесу. Низька температура затримує процеси розкладання трупа. Захоронения в одну яму декількох трупів сповільнює їхнє розкладання внаслідок зменшення площі контакту трупів із ґрунтом. Повільне гниття викликає перенасиченість ґрунту органічними речовинами й може призвести до забруднення води. Тому тварин, що загинули від інфекційних хвороб, не рекомендується хоронити в загальні ями.
Місцезнаходження ділянки землі для облаштування скотомогильника та біотермічної ями та їх розміри передбачаються генеральним планом розвитку населеного пункту: відведення земельної ділянки під скотомогильник та біотермічну яму, проекти облаштування нових скотомогильників та біотермічних ям, розширення і реконструкція діючих підлягають погодженню з місцевою державною службою ветеринарної медицини, санітарно-епідеміологічною та екологічною службою.
Територія, відведена під скотомогильник, біотермічну яму не повинна піддаватись дії зсувів і обвалів, затоплюватися талими, дощовими і паводковими водами.
Скотомогильник повинен бути розташований в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Санітарно- захисна зона повинна бути не менше 2000 – 3000 м від житлових будівель (населених пунктів), тваринницьких (у тому числі і птахівничих) приміщень, зон відпочинку, а також колективних садів та городів, не менше 200 – 300 метрів від скотопрогінних трактів, автомобільних доріг і залізниць залежно від їх категорій, рік, ставків і інших водойм.
У санітарно-захисних зонах забороняється:
• будівництво тваринницьких приміщень, ферм, комплексів, літніх таборів для утримання тварин, випасати тварин, косити траву, брати, вивозити і виносити землю за їх межі;
• розміщення житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів, спортивних споруд, садів, садівницьких товариств;
• джерел централізованого водопостачання, водозабірних споруд, споруд водопровідної розподільної мережі;
• відведення земельних ділянок в приватне користування незалежно від їх використання;
• використання території скотомогильників, біотермічних ям після їх закриття.
Скотомогильник влаштовують на ділянці із сухим, пухким, пористим ґрунтом, з низьким рівнем ґрунтових вод (не менше З м від поверхні ґрунту), площею не менше 600 м2 або з розрахунку 0,25 га на 1000 голів тварин в населеному пункті. Не можна відводити під скотомогильник місця, що заливаються весняними й зливовими водами, а також на крутих схилах, де часто відбувається розмивання свіжих могил, а при низькій вологості ґрунту – висихання трупів.
Для затримки снігових і зливових вод на території скотомогильника його обводять із внутрішньої сторони огорожі канавою глибиною в 1,4 м і шириною в 1-1,5 м. Ворота скотомогильника повинні постійно бути на запорі. Трупи на скотомогильнику заривають на глибину 2 м. Над могилою роблять насип висотою в 0,5 – 0,6 м. Ями для закопування трупів зимою готовлять восени и закривають їх для захисту від снігу дошками.
В'їзд на територію скотомогильника, біотермічної ями обладнують воротами.
Територію скотомогильника та біотермічної ями огороджують міцною суцільною огорожею з місцевих будівельних матеріалів, висотою до 1,5 м (рис. 7.7).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Системи утримання тварин» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правила поводження з біологічними відходами та їх утилізація“ на сторінці 7. Приємного читання.
