Проблема забруднення навколишнього середовища відходами тваринницьких підприємств різних виробничих напрямів і потужностей виникла в зв'язку з переходом цієї важливої галузі сільськогосподарського виробництва на промислову основу.
На відміну від промислового виробництва, основою технологій у тваринництві є не машина, а високоорганізований біологічний об'єкт, тобто тварина Це створює цілий ряд специфічних вимог до технологій виробництва продукції, пов'язаних з годівлею, утриманням, доглядом та експлуатацією тварин. Основною ж проблемою діяльності тваринницьких підприємств є утворення значної кількості відходів у результаті життєдіяльності тварин та забезпечення окремих елементів технологічного процесу виробництва продукції.
Відсутність надійних сучасних способів дезодорації та утилізації великих мас відходів тваринницьких об'єктів є основною перешкодою на шляху створення великих тваринницьких комплексів, а їх стоки – одним з головних джерел забруднення оточуючого середовища. Відходи тваринницьких підприємств небезпечні, так як є джерелом хімічного і біологічного забруднення повітря, ґрунтів і води. Вони містять не тільки велику кількість біофільних елементів, а й багато хвороботворних мікроорганізмів, личинок та яєць гельмінтів.
Наприклад, в результаті діяльності свинарського комплексу на 108 тис. голів свиней щорічно утворюється біля 1,0 млн. м. гнойових стоків.
Відомчими нормами технологічного проектування тваринницьких підприємств визначено, що відходами тваринництва є гній, гноївка і стічні води, а також шкідливі гази, патогенна мікрофлора, личинки та яйця гельмінтів.
Комплекс з поголів'ям понад 20 тис. свиней за кількістю відходів можна порівняти з населенням міста понад 300 тис. мешканців. Дійна корова за кількістю відходів прирівнюється до 16, молодняк великої рогатої худоби – до 12, свиня – до 21 людино- еквівалента. При виробництві 1 кг яловичини утворюється близько 25 кг відходів, а 1 кг молока – 13 кг стічних вод. В основі гігієнічних вимог до рідкого гною свинарських комплексів є їх токсичність, яка значно переважає міські фекальні стоки.
Гній являє собою значну загрозу в епідеміологічному та епізоотичному сенсі, оскільки може бути джерелом ряду збудників інфекційних та інвазійних захворювань тварин та людей. Вони можуть виділятися з каловими масами, сечею, слиною, маточними виділеннями тварин. Потрапляючи у ґрунти та водойми, такий гній є джерелом інфекцій та інвазій на забруднених територіях протягом тривалого часу. Зі стоками тваринницьких підприємств у воду можуть потрапляти значні кількості амонійного, нітратного та нітритного азоту, фосфору, магнію, натрію, кальцію, сірки та хлору. Високий вміст цих елементів у воді прискорює ріст водоростей, змінює смак і запах води, зменшує кількість кисню, тобто веде до евтрофікації водойми. Аміак стоків тваринницьких підприємств проявляє токсичний вплив на водні мікроорганізми, змінюючи таким чином процеси біологічного розпаду органічної речовини. Підвищення рівня фосфатів стимулює ріст водних рослин та викликає зниження вмісту кисню у воді.
Збудник туберкульозу зберігає життєздатність та вірулентність у ґрунті до 15 місяців, туляремії – до 75 днів, сальмонельозу – від кількох днів до року, бешихи – 4 – 4,5 місяця. Збудники цих хвороб можуть надходити у ґрунт з поверхневими водами, забрудненими фекаліями, а також надходити в організм тварин з кормами та водою та розноситись гризунами і мухами на значні відстані.
Гній та гнойові стоки також спричиняють надходження патогенної мікрофлори, шкідливих газів у вигляді аерозолів у повітря. Головним же джерелом забруднення атмосферного повітря є гнойові маси під час їх зберігання та обробки безпосередньо на тваринницьких підприємствах.
Дослідження фізико-хімічних властивостей та мікробного складу атмосферного повітря та навколишньої території у зоні діяльності тваринницьких об'єктів показало, що концентрація шкідливих газів у багатьох випадках значно перевищує гранично допустимі рівні. Зазначається, що великі тваринницькі комплекси великої рогатої худоби і свиней забруднюють повітряний басейн на відстані 2000 – 8000 м аміаком, пилом та мікроорганізмами. Крім традиційних забруднюючих речовин при оцінці гігієнічних показників атмосфери, сьогодні доводиться враховувати вимоги щодо "парникових" газів у повітрі, а саме діоксиду вуглецю, метану тощо.
В процесі зберігання, транспортування, обробки і використання гною в ньому утворюються, крім сірководню і аміаку, сульфіди, меркаптани, ароматичні та аліфатичні аміни, органічні кислоти та інші сполуки, що мають стійкий неприємний запах. Повітря також є середовищем для розмноження різних мікроорганізмів. Мікробний склад повітря головним чином залежить від пилової забрудненості і вологості, що дає можливість утворювати аерозоль. Утворена таким чином дисперсна система здатна до адсорбції на своїй поверхні великої кількості мікроорганізмів. Аерогенний шлях переносу шкідливих компонентів посилює негативні наслідки локального забруднення атмосфери на тваринницьких підприємствах.
Щорічно донедавна на таких підприємствах утворювалось біля 50 млн. т рідкого гною. За умов, коли не всі тваринницькі комплекси забезпечені технікою для транспортування і внесення в ґрунт рідких добрив, це призводить до накопичення великих мас гною на господарських дворах. Ще і сьогодні в зоні діяльності тваринницьких комплексів спостерігаються не поодинокі випадки, коли рідка фракція гною потрапляє в ґрунт, ґрунтові води та водосховища, що створює загрозу їх забруднення патогенними мікроорганізмами, нітратами та іншими шкідливими хімічними сполуками.
Гній – це суміш органічних і неорганічних речовин розчинених у воді, яка складається із твердих і рідких виділень сільськогосподарських тварин, і містить неперетравлені рештки корму та підстилкові матеріали. З точки зору фізико-хімічної характеристики рідкий гній (стоки) тваринницьких підприємств являють собою складну неоднорідну, багатокомпонентну гетерогенну систему, яка включає механічні домішки, грубо дисперсні, колоїднодисперсні та іоно- чи молекулярно-дисперсні частинки розчинені у воді. Кожна із них характеризується особливими властивостями, різною будовою, молекулярною масою, розмірами, які необхідно враховувати при розробці способів очистки рідких стоків тваринного походження.
Знезараження рідкого гною проводять хімічними, термічними, біологічними та механічними способами. В якості хімічних агентів з цією метою застосовують речовини, які згубно діють на мікроорганізми, а саме формалін, рідкий аміак, хлорне вапно або змінюють pH рідкої фракції гною та знижують неприємні запахи. Так, за аеробної обробки гною, за даними цілого ряду досліджень ефективним виявилось додавання до біомаси сульфату амонію в концентрації 14 кг/м3 для нейтралізації сірководню і майже всіх похідних азоту. Для боротьби із збудниками інфекційних та інвазійних хвороб успішно використовують термічний спосіб, заснований на дії високих температур, який на сьогодні ще широкого застосування не знайшов.
Найпоширенішими способами обробки рідкого гною є біологічні. Процес переробки гною складається з двох фаз, а саме: анаеробної і аеробної. Встановлено, що за аеробної фази з гною виділяється менше шкідливих газів, ніж за анаеробної обробки. Однак у першому випадку для забезпечення процесу переробки потрібні великі площі (1 га на 200 корів). Щоб уникнути цього рекомендовано використовувати різні механічні системи для забезпечення суміші киснем – аеробні ями, лагуни, окислювальні канали, бункери з аерацією під тиском тощо.
Склад та властивості гною залежать від виду тварин, хімічного складу кормів, наявності, кількості і якості підстилки, способу його видалення та умов зберігання. Залежно від способу утримання тварин розрізняють підстилковий (твердий) і безпідстилковий (напіврідкий, рідкий) гній. Підстилковий гній, крім екскрементів тварин, містить підстилку близько 25 % сухої речовини і 75 % води. Такий гній в середньому містить 0,5 % азоту, 0,25 % фосфору, 0,6 % калію і 0,35 % кальцію. Відомо, що фосфор і калій з підстилкового гною засвоюються рослинами так само, як і з мінеральних добрив.
До його складу входять також ряд мікроелементів, зокрема марганець, бор, мідь, цинк, молібден. Крім органічної речовини і мінеральних сполук, гній містить велику кількість мікроорганізмів. Встановлено, що в 1 т гною міститься близько 10-15 кг живих мікробних клітин.
Завдяки цьому при внесенні гною у ґрунт його мікрофлора збагачується різними групами бактерій. В свою чергу органічна речовина гною є джерелом енергії для мікроорганізмів ґрунту. Внесення гною в ґрунт сприяє активації азотфіксуючих мікроорганізмів, посилює процеси розщеплення органічної речовини. За цих умов зростає вміст вуглекислого газу в ґрунті, знижується його кислотність. Гній збільшує вміст гумусу і загального азоту в ґрунті, поліпшує його структуру, покращує волого утримуючу здатність.
На тваринницьких об'єктах, які практикують гідравлічні системи видалення відходів із приміщень, накопичується значна кількість безпідстилкового (рідкого) гною. Такий гній являє собою рухливу суміш калу і сечі та містить значну кількість води і газоподібних речовин, які утворюються в період його зберігання. За вмістом вологи рідкий гній поділяють на напіврідкий (вологість до 90 %) та рідкий (вологість 92 – 96 %).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Системи утримання тварин» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Санітарно-гігієнічні вимоги до одержання та знезараження гною“ на сторінці 1. Приємного читання.
