Правове регулювання селекції рослин

Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції

• 6) забезпечує опублікування офіційних відомостей про подані заявки на сорти рослин, видані патенти на сорти рослин і свідоцтва про авторство на сорти рослин, видання Каталогу сортів рослин, придатних для поширення в Україні[6].

Щодо оформлення прав на сорт рослин у спеціальній літературі зазначається, що лише одиниці задумуються над захистом свого досліду, адже патентування сортів рослин дає право володільцю на використання сорту та виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту іншим особам. Сутність права дозволу чи заборони використання сорту полягає перш за все у тому, що ніхто без дозволу володільця патенту не може здійснювати щодо посадкового матеріалу сорту такі дії: виробництво рослин з метою розмноження; пропонування до продажу та іншого комерційного обігу[7].

До законодавства у сфері захисту прав на сорти рослин ст. 2 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" відносить Цивільний кодекс України, цей Закон, міжнародні договори у сфері охорони прав на сорти рослин, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них[5].

Зокрема, необхідно вказати Міжнародну конвенцію з охорони нових сортів рослин від 2 грудня 1961 р., в якій поняття "селекціонер" розуміється ширше, ніж у Законі України "Про охорону прав на сорти рослин", а саме, особа, яка вивела чи винайшла та вдосконалила сорт; особа, яка є роботодавцем згаданої вище особи чи, яка доручила останній особі роботу, якщо це передбачається законодавством відповідної договірної сторони, або правонаступника першої чи другої із згаданих вище осіб, залежно від конкретного випадку.

Відповідно до зазначеної Конвенції, право селекціонера надається, якщо сорт є: 1) новим; 2) відмінним; 3) однорідним; 4) стабільним. Тобто українське законодавство у цій сфері в цілому відповідає міжнародним нормам. Однак зміст перелічених понять дещо відрізняється.

Так, сорт вважається новим, якщо на дату подання заявки про набуття права селекціонера, розмножувальний або рослинний матеріал цього сорту не продавався або в інший спосіб не передавався третім особам селекціонером або за його згодою для використання сорту. При цьому, на відміну від українського законодавства, рослинний матеріал не повинен передаватися взагалі, а не протягом певного періоду до подання заявки щодо нього. Відмінним вважається сорт, якщо він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, існування якого на момент подання заявки є загальновідомим. Зокрема подання заявки на надання права селекціонера або на внесення іншого сорту до офіційного реєстру сортів у будь-якій країні вважається таким, що робить цей сорт загальновідомим з дати подання заявки, за умови, що заявка спричиняє надання права селекціонера або внесення згаданого іншого сорту до офіційного реєстру сортів, залежно від конкретного випадку. Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням варіювання, яке може мати місце, унаслідок особливостей його розмноження, він є достатньо однорідним за його відповідними ознаками. Стабільним визнається сорт, якщо його відповідні ознаки залишаються незмінними після неодноразового розмноження або, у випадку особливого циклу розмноження, наприкінці кожного такого циклу[9].

На виконання вимог Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" прийнято низку підзаконних нормативно-правових актів, серед яких: Положення про свідоцтво про авторство на сорт рослин (затверджене наказом Міністерства аграрної політики України від 28 травня 2003 р. № 151)[10], Положення про Державний реєстр прав інтелектуальної власності на сорти рослин та про видачу патентів України на сорт рослин (затверджене наказом Міністерства аграрної політики України від 13 грудня 2002 р. № 390)[11], Положення про експертизу назв сортів рослин (затверджене наказом Міністерства аграрної політики України від 23 червня 2003 р. № 188)[12], Правила складання та подання заявки на сорт рослин (затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 26 квітня 2007 р. № 287)[13] та ін.

Положення про свідоцтво про авторство на сорт рослин визначає процедуру видачі свідоцтва про авторство на сорт рослин, унесення змін до складу авторів сорту, обміну авторського свідоцтва на сорт рослин на свідоцтво про авторство на сорт рослин, а також установлює форму свідоцтва про авторство на сорт рослин. Відповідно до цього Положення свідоцтво про авторство на сорт рослин є охоронним документом, що засвідчує особисте немайнове право авторства на сорт і видається автору сорту рослин (селекціонеру).

Автором сорту (селекціонером) визнається людина, яка безпосередньо вивела або виявила і поліпшила сорт. Вона набирає особистого немайнового права авторства від дати державної реєстрації сорту рослин. Свідоцтво видається автору сорту рослин на його вимогу в місячний термін від дати державної реєстрації сорту рослин[14]. Таким чином, зазначене положення деталізує норми Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" і, на відміну від норм міжнародного права, селекціонером визначає виключно людину, яка створила новий сорт рослин.

Наступним важливим документом є Положення про Державний реєстр прав інтелектуальної власності на сорти рослин та про видачу патентів України на сорт рослин, який визначає порядок ведення Державного реєстру прав інтелектуальної власності на сорти рослин, видачу патентів України на сорти рослин та їх завірених копій, а також установлює форму патенту. Згідно з цим Положенням Державний реєстр прав інтелектуальної власності на сорти рослин є документом, який призначений для державної реєстрації майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин в Україні та містить відомості щодо майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин та прав, пов'язаних з цим правом[15]. На цей час Державний реєстр прав інтелектуальної власності на сорти рослин ведеться Державною ветеринарною та фітосанітарною службою України[16].

Державна реєстрація майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин здійснюється, якщо він відповідає критеріям придатності сорту для набуття майнових прав інтелектуальної власності на нього, йому присвоєно назву та якщо він отримав позитивний висновок за результатами проведення формальної і кваліфікаційної експертизи заявки на сорт рослин[11].

Критерії придатності та порядок проведення експертизи були охарактеризовані вище. Що ж стосується присвоєння назви, то порядок проведення експертизи назви сорту рослини, надання експертного висновку і реєстрації назви сорту врегульовано Положенням про експертизу назв сортів рослин, відповідно до якого, експертиза запропонованої заявником назви сорту рослини проводиться Українським інститутом експертизи сортів рослин з метою визначення відповідності цієї назви вимогам, установленим Законом.

Експертиза назви сорту проходить у два етапи: 1) перевірка на тотожність та подібність назви сорту з відомими назвами сортів; 2) підготовка експертного висновку. У результаті проведення кваліфікаційної експертизи приймається рішення про державну реєстрацію сорту і прав на сорт[18].

Свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин видається Держветфітослужбою в місячний строк від дати державної реєстрації сорту особі, яка має право на його одержання, або надсилається за адресою, зазначеною у поданій заявці на сорт рослин. Зразок цього документу визначено у додатку № 2 до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні" від 15 травня 2003 р. № 686[19]. З приводу цього документу доцільно зазначити, що відповідно до положень Закону України. "Про охорону прав на сорти рослин" свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин є охоронним документом, що засвідчує майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин[20].

Законодавство передбачає можливість передання зазначеного права іншим особам за договором про передачу майнового права на сорт або договором про передачу права на використання сорту. Особливі вимоги до таких договорів містяться у наказі Міністерства аграрної політики України від 21 липня 2003 р. № 244 "Про затвердження Інструкції про реєстрацію договору про передачу майнового права на сорт і договору про передачу права на використання сорту". Так, договір буде вважатися дійсним, якщо він укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, а для третіх осіб – з дати публікації в офіційному бюлетені Держсортслужби відомостей про його реєстрацію. Автор сорту в цьому разі має суттєві гарантії, адже власник сорту, який не є його автором, може передати майнове право на сорт лише попередньо повідомивши про це автора (авторів) сорту. Таким чином, автор (автори) сорту має переважне право на одержання майнового права і патенту впродовж трьох місяців від дати отримання ним (ними) повідомлення[21].

Із мотивів надзвичайної суспільної необхідності та за умови воєнного чи надзвичайного стану (з виплатою відповідної компенсації) право на використання сорту може набуватись без договору, а на підставі примусової ліцензії на використання сорту рослин, яка видається заявнику на строк до чотирьох років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 121 "Про затвердження Порядку видачі примусової ліцензії на використання сорту рослин"[22].

Застосування створеного сорту у господарській діяльності, зокрема порядок використання сортів рослин, забезпечення якості у насінництві та державна підтримка селекційної справи, регулюються інститутом правового регулювання насінництва, який логічно продовжує правовий інститут охорони прав на сорти рослин та регулює суспільні відносини, пов'язані з використанням насіння і садивного матеріалу, забезпеченням його належної якості, підтриманням чистоти сорту, створення умов для розвитку системи насінництва.

Важливе місце в правовому регулюванні насінництва в Україні посідає Закон України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал"[23], який визначає основні засади виробництва та обігу насіння і садивного матеріалу, а також порядок здійснення державного контролю за ними. Доцільно зазначити, що дія цього Закону не поширюється на обіг насіння і садивного матеріалу генетично модифікованих організмів (рослин), що регулюється спеціальним законодавством.

Згідно зі ст. 12 названого Закону, право на виробництво та використання насіння і садивного матеріалу суб'єкти насінництва та розсадництва мають право розмножувати, заготовляти та використовувати насіння і садивний матеріал сортів рослин (клонів, ліній, гібридів) за дозволом відповідного володільця патенту на використання сорту, якщо їх виробничі умови відповідають атестаційним вимогам, що встановлюються відповідно до Порядку проведення атестації суб'єктів господарювання на право виробництва та реалізації насіння і садивного матеріалу[24].

Право на виробництво добазового, базового та сертифікованого насіння, гібридів першого покоління, вихідного, базового та сертифікованого садивного матеріалу багаторічних рослин, культури меристем (in vitro), садивного матеріалу однорічних культур надається суб'єктам насінництва та розсадництва, які за результатами атестації внесені до Реєстру виробників[25].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правове регулювання селекції рослин“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції рослинного походження

  • Правове регулювання овочівництва

  • Правове регулювання виноградарства

  • Правове регулювання селекції рослин
  • Правова регулювання рослинництва закритого грунту

  • Правове регулювання вирощування технічних культур

  • Розділ 2. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції тваринного походження

  • Правове регулювання виробництва рибної продукції

  • Правове регулювання бджільництва

  • Правове регулювання племінної справи у тваринництві

  • Правове регулювання свинарства

  • Правове регулювання птахівництва

  • Розділ 3. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції в Україні в контексті вимог СОТ та ЄС

  • Гармонізація законодавства ЄС та України у сфері правового регулювання виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції