Загалом надання державної підтримки сільськогосподарському виробництву здійснюється відповідно до Закону України від 24 червня 2004 р. "Про державну підтримку сільського господарства України"[50]. Вирощування зернових культур безпосередньо стосуються приписи ст. 12 цього Закону, якою врегульовано державні заставні закупівлі зерна. Сутність зазначеного заходу державної підтримки зводиться до кредитування сільськогосподарських виробників державою під заставу вирощеного зерна, що оформлюється переданням кредитору подвійного складського свідоцтва. Якщо сума бюджетної позики та плата за її використання повертаються вчасно, зобов'язання виробника зерна перед державою вважаються погашеними. В іншому випадку заставлене зерно переходить у державну власність. Крім того, у ст. 17-2.1 Закону передбачено такий захід державної підтримки виробників зерна, як часткове бюджетне відшкодування вартості висіяного високорепродукційного насіння сільськогосподарських культур[50].
Позитивно впливає на вирощування зернових культур наявність гарантій подальшої реалізації цієї рослинної продукції. Держава може сприяти збуту сільськогосподарської продукції її виробниками, виступаючи як покупець, що можливо з урахуванням норм Закону України від 24 січня 1997 р. "Про державний матеріальний резерв", яким передбачено створення особливого державного запасу матеріальних цінностей (державного матеріального резерву), призначених для забезпечення потреб України в особливий період; надання державної підтримки окремим галузям народного господарства (наприклад, сільському господарству), підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку та участь у виконанні міждержавних договорів; подання гуманітарної допомоги; забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій[52]. Для формування та оновлення державного матеріального резерву закуповується зерно (пшениця, жито, гречка, рис) та крупи (ячмінні перлові, ячмінні ячні)[53]. В урожайні роки доцільно збільшувати обсяги закупівель, щоб уникнути стрімкого зменшення ринкових цін на вирощене зерно, а в неврожайні роки – реалізовувати зерно із сформованих запасів, створюючи таким чином пропозицію на ринку зерна.
Окрім державної підтримки, також важливим є державний нагляд за дотриманням фітосанітарних заходів підчас виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, в тому числі імпорту та експорту зерна. Така діяльність урегульована Законом України від 30 червня 1993 р. "Про карантин рослин", відповідно до норм якого, карантин визначається як утримання об'єктів регулювання у визначених місцях для проведення їх моніторингу або подальшого інспектування, фітосанітарної експертизи та/або обробки; а карантин рослин – це система заходів, спрямованих на запобігання занесенню та/або поширенню регульованих шкідливих організмів або забезпечення контролю за ними (локалізації)[54].
Таким чином, діяльність з карантину рослин спрямована на виявлення та локалізацію небезпечних для життя і здоров'я людей організмів під час вирощування продукції рослинного походження та суміжної з цим діяльності. Щодо зернових культур, то відповідно до ст. 27 Закону особи, які здійснюють зберігання та переробку зерна, підлягають реєстрації у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері карантину рослин, тобто ця діяльність перебуває під особливою увагою держави. Така значимість карантину рослин обумовлюється тим, що в Україні сільськогосподарським культурам загрожують пошкодженням більше трьох тисяч видів шкідників, більшість з яких відносяться до комах. Шкідлива ентомофауна зернових культур нараховує більше 300 видів, в основному олігофагів (споживають невелику кількість харчових об'єктів). Це потребує діагностики та фітосанітарної оцінки посівного матеріалу на наявність збудників та пошкодження фітофагами, доведення його до необхідного стану тощо[55].
У науковій літературі висловлено точку зору про об'єднання груп правових норм щодо правового становища суб'єктів зернового виробництва, правового режиму об'єктів зернового виробництва, окремих стадій виробничого процесу зернового господарства та державного регулювання правовідносин у сфері виробництва зерна в інститут правового регулювання зернового виробництва в Україні[56].
Значна кількість нормативно-правових актів, якими регулюються відносини щодо вирощування зернових культур, свідчить про доцільність проведення їх класифікації. З цього приводу С.М. Садовий пропонує за змістом відносин, які регулюються, виділити такі групи правових норм (блоки правового регулювання):
1) правові норми, які визначають особливості правового становища суб'єктів правовідносин в сфері виробництва зерна; 2) правові норми, які визначають особливості правового режиму окремих видів зерна та продуктів його переробки; 3) правові норми, які регулюють окремі стадії виробничого процесу зернового господарства; 4) правові норми, які визначають особливості державного регулювання правовідносин в сфері виробництва зерна[57].
Таким чином, правове регулювання вирощування зернових культур здійснюється низкою законів, основним серед яких є Закон України від 4 липня 2002 р. "Про зерно та ринок зерна в Україні", а також підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема державними стандартами на окремі види зерна, дотримання яких є обов'язковим для аграрних виробників.
Правове регулювання овочівництва
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції рослинного походження“ на сторінці 3. Приємного читання.
