Розділ 1. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції рослинного походження

Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції

Наведені вище приклади яскраво ілюструють напрями, в яких доцільно надавати державну підтримку сільськогосподарському виробництву, фінансування яких доцільно передбачати в державному та місцевих бюджетах на відповідний календарний рік.

При аналізі правового регулювання вирощування зернових культур слід враховувати, що вони використовуються як насіння, харчова продукція (споживаються у свіжому вигляді) та сировина в промисловому виробництві. Основні засади виробництва та обігу насіння і садивного матеріалу, а також порядок здійснення державного контролю за ними (окрім насіння генетично модифікованих рослин) визначено Законом України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал". Особливістю зерна в цьому разі є те, що воно використовується для відтворення відповідних рослин, а тому важливою вимогою є висока якість насіннєвого матеріалу.

Відповідно до ст. 11 названого Закону для забезпечення насінням і садивним матеріалом районів, що не виробляють власного насіння і садивного матеріалу або мають обмежені можливості для його виробництва, надання допомоги у разі знищення або пошкодження насінницьких посівів та насаджень внаслідок стихійного лиха, а також для забезпечення сортооновлення, сортозаміни та реалізації насіння і садивного матеріалу за міжнародними договорами України створюється державний резервний насіннєвий фонд. Кабінет Міністрів України затверджує загальний обсяг формування державного резервного насіннєвого фонду в обсязі не менше п'яти відсотків потреби держави в насінні та садивному матеріалі. Заготівля насіння і садивного матеріалу до державного резервного насіннєвого фонду здійснюється в порядку, встановленому законом, що визначає засади здійснення закупівлі товарів, робіт та послуг за державні кошти[32].

Процедура проведення державних закупівель на сьогодні регулюється спеціальним Законом України від 10 квітня 2014 р.

"Про здійснення державних закупівель", який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади[33] та надає виробникам зернових культур можливість збуту вирощеної продукції як насіння та закупівлі насіннєвого матеріалу у разі необхідності.

Як слушно зазначає В.П. Станіславський, насінництво є специфічною діяльністю суб'єктів господарювання з використання вихідного матеріалу (сортів насіння), попередньо отриманого від селекції, по організації державного сортовипробування, розмноженню, зберіганню, поліпшенню якості (властивостей) насіння здійсненню за ним сортового і посівного контролю, а також із забезпечення виробництва, реалізації та використання насіння у рослинництві[34].

Оскільки до якості насіння висуваються особливі вимоги, варто з'ясувати специфіку використання сортів рослин, яка визначається у Законі України від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин", відповідно до положень якого, володілець патенту має право на використання сорту та виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту іншими особами. Однак, такі його права не поширюються на дії будь-якої особи з посадковим матеріалом сорту, що охороняється, якщо вони здійснені в експериментальних чи інших некомерційних цілях, зокрема у разі вирощування у своєму господарстві для особистого споживання таких культур, як пшениця тверда і м'яка, жито, боби, віка посівна, горох, нут, овес, рис, ячмінь[35]. Окрім цього винятку, вирощування та подальша реалізація насіння можлива за умови відповідності виробничих умов виробника атестаційним вимогам, що підтверджується паспортом на виробництво і реалізацію високопродуктивних сортів насіння зернових культур відповідних категорій[36]. Вирощене насіння має відповідати вимогам державного стандарту ДСТУ 4138-2002 "Насіння сільськогосподарських культур. Методи визначення якості"[37].

Таким чином, сільськогосподарському виробнику при закупівлі насіння важливо орієнтуватися тільки на ті сорти, що рекомендовані практикою і науковцями для певного регіону і вміщені в "Реєстрі сортів рослин", районовані. Насіння для сортооновлення обов'язково слід перед посівом перевірити в насіннєвій інспекції і мати відповідне документальне підтвердження якості: "Сертифікат на насіння", або "Посвідчення". Крім того, законодавством заборонено сіяти неперевіреним насінням[38].

На ефективність вирощування зернових культур впливає низка факторів. Можна виділити обставини, що не залежать від волі людини (природні явища) та ті, які обумовлюються вольовою поведінкою учасників аграрних відносин. В цьому контексті слід зауважити, що зміна клімату у світі в цілому та кліматичних умов в Україні зокрема вимагає продуманої сортозаміни тих зернових культур, що традиційно вирощуються в нашій державі. Це покращило б ситуацію зі зниженням урожайності пшениці та інших культур.

Вирішальне значення за умови належного виконання можуть відіграти державні цільові програми підтримки виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції. Так, відповідно до ст. 1 Закону України від 18 березня 2004 р. "Про державні цільові програми" державна цільова програма – це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням[39]. Відповідно до цього Закону щодо окремих видів зернових культур було розроблено державні цільові програми, наприклад, галузева програма "Соя України 2008 – 2015", затверджена наказом Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук від 28 травня 2008 р. № 336/53, передбачає збільшення посівів сої, компенсацію її виробникам частини затрат та виділення бюджетних коштів на це[40].

Між тим, слід зауважити, що такі заходи державної підтримки не сприяють інтенсифікації виробництва, оскільки заохочують в основному збільшення посівних площ. Зважаючи на вичерпність природних ресурсів, доцільно спрямовувати державну підтримку на вдосконалення землекористування, вдосконалення системи сівозміни, удобрення грунтів, захист зернових культур від зараження шкідливими організмами, використання якісного насіння, оновлення машино-тракторного парку, автоматизацію виробництва, інформаційне забезпечення виробництва, в тому числі через систему дорадчих служб. Саме перелічені заходи доцільно брати за основу при розробці та впровадженні державних цільових програм розвитку зерновиробництва.

З приводу оновлення матеріальної бази виробництва, слід зауважити, що в сучасних умовах зростає важливість якісної очистки та сушіння зерна. У спеціальній літературі зазначається, що засміченість маси зерна з поля дуже рідко буває меншою за 10 %. Найчастіше цей показник сягає 15-18 %, а інколи і до 30 %. Особливо це стосується господарств, які не мають повноцінної системи захисту посівів від бур'янів. Якщо говорити про сушіння зерна, то вирішальним показником при виборі машини є вартість підсушування тонни зерна на один процент вологості[41]. Очевидно, що забезпеченість виробництва зернових культур сучасною технікою, в тому числі сушарками, потребує ефективної державної.підтримки. З погляду економії енергоносіїв значні перспективи мають геліосушарки. У цьому разі метод сушіння (досушування) визначається об'єктами виробництва, кліматичними особливостями місцевості, видом сировини для досушування і вартістю додаткових енергоносіїв[42].

Доцільно зауважити, що ефективність зерновиробництва буде вищою за умови організації зберігання господарством вирощеної продукції. Якщо раніше навіть придбання нового комбайна сприймалося як революція у господарстві, то сьогодні дехто вже замислюється про власний елеватор[43]. Задоволення потреб сільськогосподарських виробників можливе шляхом кооперування у сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи (відповідно до Закону України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію"[44]), які б надавали послуги з технічного обслуговування та зберігання зерна, однак спорудження елеватора чи купівля якісної техніки є затратною.

Як свідчать життєві реалії, сільськогосподарські підприємства вирішують зазначені технологічні проблеми за власний рахунок. Показовим у цьому плані є досвід ТОВ "Полтава-Сад" (с. Терешки Полтавського району), де зерно сушать сушаркою вітчизняного виробництва, встановлення якої здійснюється в комплексі із зерносховищем та обладнанням для приймання та очищення зерна. Досвід цього підприємства запозичили й інші виробники зернових культур в області[45].

Таким чином, забезпечення сучасною технікою суттєво впливає на ефективність діяльності сільськогосподарських виробників зерна. У спеціальній літературі зазначається, що наявне виробництво зернозбиральних комбайнів у Херсоні слабо проводить маркетингову політику, мало співпрацює з науково-дослідними установами, які могли б виправляти недоліки їхньої техніки. Аналіз світового досвіду свідчить на користь того, що необхідно дослухатись до думок практиків, які застосовують сільгосптехніку у виробництві: їх поради дають змогу машинобудівникам швидко реагувати на потреби ринку. У нас такої співпраці немає[46]. З цього приводу аграріями пропонується створення національного науково-технічного центру з виготовлення складних сільськогосподарських машин. У ньому має бути сучасна система проектування, експериментальна, стендова і дослідно-польова база. Прикладом ефективності такої роботи може слугувати підприємство "Гомсельмаш", де було створено науково-технічний центр для модернізації всього технологічного процесу – від проектування до запуску техніки в серійне виробництво[47].

Державна підтримка вітчизняного виробництва сільськогосподарської техніки передбачена Законом України від 7 лютого 2002 р. "Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу"[48], який визначає основні напрями державної політики пріоритетного розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу, створює сприятливі економічні умови для збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської техніки та обладнання для харчової і переробної промисловості, визначає шляхи формування ринку та вдосконалення системи забезпечення агропромислового комплексу вітчизняною технікою і обладнанням. Цей Закон включає 16 статей.

Зокрема ст. 8 Закону визначає основні напрями державної підтримки пріоритетного розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу. Суттєвою гарантією фінансування вітчизняного машинобудування є те, що видатки Державного бюджету України на пріоритетний розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу щорічно визначаються у державному бюджеті окремим рядком.

Обсяги зазначених бюджетних асигнувань становлять до одного відсотка від загальних видатків державного бюджету і спрямовуються на фінансування таких заходів з підтримки пріоритетного розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу: 1) створення та підготовка серійного виробництва нової техніки і обладнання для агропромислового комплексу згідно із затвердженими (схваленими) Кабінетом Міністрів України програмами з виробництва технологічних комплексів, машин та обладнання для агропромислового комплексу; 2) переоснащення підприємств вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу та впровадження новітніх технологій проектування та виготовлення техніки і обладнання; 3) формування та розвиток ринку техніки і обладнання для агропромислового комплексу та вдосконалення його інфраструктури; 4) часткова (до 70 відсотків) компенсація облікової ставки Національного банку України за кредитами банків, що надаються підприємствам вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу на виготовлення техніки і обладнання для агропромислового комплексу, та державна підтримка банків, що здійснюють довгострокове кредитування цих підприємств; 5) часткова (до 40 відсотків) компенсація державою вартості техніки і обладнання для агропромислового комплексу, що поставляється сільськогосподарським товаровиробникам і підприємствам харчової та переробної промисловості; 6) закупівля вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу з наступною реалізацією її сільськогосподарським товаровиробникам і підприємствам харчової та переробної промисловості на умовах фінансового лізингу.

У цьому контексті доцільно зауважити, що встановлення обсягів видатків "до одного відсотка" не гарантує, що у державному бюджеті буде закладена відповідна сума, тому таке формулювання аналізованої норми є некоректним.

Законом також закріплено, що у загальних обсягах державної закупівлі товарів (робіт, послуг) передбачаються обсяги поставок основних видів вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу, які закуповуються за рахунок коштів державного лізингового фонду та інших джерел, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Кошти державного лізингового фонду в повному обсязі використовуються виключно на закупівлю вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу[49].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції рослинного походження“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції рослинного походження
  • Правове регулювання овочівництва

  • Правове регулювання виноградарства

  • Правове регулювання селекції рослин

  • Правова регулювання рослинництва закритого грунту

  • Правове регулювання вирощування технічних культур

  • Розділ 2. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції тваринного походження

  • Правове регулювання виробництва рибної продукції

  • Правове регулювання бджільництва

  • Правове регулювання племінної справи у тваринництві

  • Правове регулювання свинарства

  • Правове регулювання птахівництва

  • Розділ 3. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції в Україні в контексті вимог СОТ та ЄС

  • Гармонізація законодавства ЄС та України у сфері правового регулювання виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції