Розхитування тулуба з боку в бік під час мовлення, або те, що часто трапляється: супроводження мовних відрізків киванням голови, – безумовно, є неконтрольованою пластичною поведінкою.
Справа в тому, що на загальному плані рухи тулуба, рук, рухи головою існують в одному контексті, а на середніх і крупних планах контекст змінюється.
Наприклад, надмірне жестикулювання руками є відомим і зрозумілим недоліком. Причина полягає в тому, що ведучому бракує слів, не вистачає реактивності в підборі слів-замінників. І, як наслідок, людина природно намагається доповнювати свою розповідь жестикуляцією, замінюючи жестом несказані слова.
Отже, надмірне жестикулювання під час мовлення в кадрі є недоліком, адже на загальному і середньому планах жест ще фіксується зором, а на крупному плані глядач взагалі буде бачити тільки уривчасте миготіння рук перед обличчям. Вони можуть з'являтись у кадрі випадково і сприйматимуться як інформаційний шум.
Щодо жесту, потрібно захистити його право на існування, але жест має бути органічним і контрольованим, жест повинен пластично акцентувати увагу глядача на певних опорних інформаційних чинниках, безпосередньо бути пов'язаним з думкою як її зовнішній вираз.
Продовжуючи розмову про специфіку крупного плану, звернемо увагу на те, що не тільки руки телекомунікатора, які незрозумілими плямами блимають на крупному плані, є недоліком, а й кивання головою, що утворює небезпеку "вивалювання" ведучого з кадру.
Оператор на крупному плані не завжди може якісно плавно рухати камеру, уникаючи сіпання зображення. І якщо ведучий чи диктор не може тримати координатну константу і постійно за рахунок кінетики порушує композицію кадру, то це свідчить про його нефаховість.
Зустрічається ще один прояв неготовності до роботи перед камерою. Ідеться про обертання навколо осі стільця. У новинних дикторів часто стільці без спинок, щоб не було проблем з компонуванням зображення, а сидіння стільців, зазвичай, можуть обертатися.
Зокрема, один телевізійний ведучий перед тим працював на радіо, де б звик під час запису обертатися на стільці в різні боки, оскільки мав справу з так званим "губним мікрофоном" і працював тільки в радіостудії, де його ніхто не бачив. Цей молодий чоловік був прекрасним знавцем музичного матеріалу й цікавим співрозмовником, але з вимогами екранності не впорався. Щоразу під час стресового стану він починав неусвідомлено розкручувати тулуб на стільці і порушував композицію кадру, унаслідок чого був знятий з ефіру.
До мімічних недоліків можна зарахувати перебільшену артикуляцію, утворення "гримас" під час мовлення.
Часто у людей зустрічаються мімічні затиски, наприклад, на певних звукосполученнях нижня губа сіпається вбік, або ж одночасно з початком фрази піднімаються брови чи зводяться до перенісся. Опускання кутиків губів, їхнє закушування та інші мімічні автоматичні рухи, що супроводжують мовлення, виникають неусвідомлено й інколи навіть створюють мімічний коментар до тексту, надаючи йому подвійного змісту.
Наприклад, один ведучий часто кліпав очима, коли задавав запитання гостю. На загальному плані це не фіксувалось, а на крупному, зрозуміло, було помітним і неприродним.
Один з відомих ведучих постійно неначе "запитував рукою", тобто під час запитання витягав руку в напрямку співрозмовника і спирав її на стіл, а відповідь "забирав" рукою, тобто рука йшла назад. Як наслідок, його взагалі було усунено від проведення бесід та інтерв'ю.
Будь-яка "дрібниця", навіть ноги, які потрапляють у кадр, можуть додати неочікуваних ефектів: сіпання ногою, розхитування колін, виставлення ноги вперед – це може викликати іронічну посмішку, але для кадру дрібниць не існує.
Наприклад, з надмірною жестикуляцією можна впоратись, попросивши ведучого взяти в руку ручку, що для ролі журналіста цілком природно. Проте під час стресу ведучий може неусвідомлено розхитувати ручкою в руці, а якщо вона ще й металева і дає відблиск, то увага глядача буде значно відволікатись.
Ведучий не повинен руйнувати власний контакт із глядачем і відводити очі вбік від камери. Глядач не усвідомлює, що ведучий насправді спілкується не з людиною, а з об'єктивом камери, а навколо певна технологічна обстановка: освітлювальні прилади, вікно апаратної, асистенти, гример тощо. Глядачу важливо відчувати віртуальний контакт, коли, крім осі спілкування "ведучий-глядач", іншого світу не існує.
Потрібно стежити, щоб при використанні суфлера були непомітні рухи очей, щоб складалося враження безпосереднього звертання ведучого до глядача, а не читання ним тексту.
Говорячи про пластичну й мімічну програму поведінки дикгора-телеведучого перед камерою, варто нагадати, що на екрані він існує в певних мізансценах. їхніми повноцінними елементами можуть бути гшазменні екрани, на яких відповідно до задуму виникає зображення, що корелюється з дикторським текстом; також на фоні можуть бути розміщені рекламні матеріали і телеведучий просто не має права перекривати інформацію генерального спонсора. Одним із достатньо складних прикладів мізансцени є прогнози погоди, у яких почасти використовуються складні об'єктивні та віртуальні об'єкти, з якими ведучий повинен постійно спілкуватись.
Повноцінним чинником мізансцени є і світлотональне вирішення кадру. Треба постійно пам'ятати, що світло утворює певний світлотіньовий малюнок і "випадіння" з композиції кадру і "вихід" зі світла – це серйозні недоліки просторового позиціонування диктора
Усі ці вимоги роблять роботу телевізійного ведучого своєрідною – дуже складною саморежисурою. Творча група і насамперед режисер програми повинні розуміти всю психоемоційну складність роботи диктора-ведучого і всіляко допомагати йому. Наприклад, коли під час ефіру за спиною оператора хтось ходить, відбувається якась активна дія, диктор мимоволі може туди глянути, що буде нонсенсом, насамперед на крупному плані.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Майстерність телевізійного ведучого як навчальна дисципліна та методика її викладання» автора Безручко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ IV. Телевізійний виступ як творчість і технологія“ на сторінці 5. Приємного читання.
