Історія телебачення – це великою мірою історія його визначних особистостей. Це обумовлено самою природою телебачення як мистецтва прямого екранного спілкування з індивідуалізованим телеглядачем. Людина на екрані є одним з найважливіших виражальних засобів телевізійного видовища, тим дієвим чинником, який драматургічно об'єднує будь-які інші виражальні засоби телебачення.
Телебачення неможливо уявити без постійних, яскравих ведучих, без цьогохвилинних проявів людських реакцій, без живого екранного спілкування. Такою є його комплексна природа, основою якої є Людина, як головний екранний чинник вияву єдності простору й часу.
Розвиток телебачення невід'ємний від таких блискучих майстрів подання телевізійних новин, як французи Леон Зітрон і П'єр Лазарев; американці Чент Хантлі, Джон Дейлі, Уолт Кронкайт, Девід Брінклі, Опра Уінфрі; англієць Тім Севастіан; росіяни Валентин Зорін, Юрій Фокін. Його щотижнева "Естафета новин" була справжнім проривом у висвітленні новин, оскільки органічно виводила на екран природну атмосферу людського спілкування з відомими людьми.
Справжньою телевізійною "зіркою" був у 50-ті та 60- ті роки радянський літературознавець Іраклій Андронніков. Його розповіді з історії вітчизняної культури ставали справжньою мистецькою окрасою телевізійних програм.
Глибоку людяність, душевність внесла до скарбниці телевізійного розмовного жанру диктор ЦТ Валентина Леонтьева. її щирі зустрічі – розповіді про звичайних людей "Від усієї душі" викликали ще небачений на телебаченні емоційний відгук у глядача.
Класикою екранного спілкування стала багаторічна діяльність ведучих тележурналів: "Клуб кіноподорожей" – Володимира Шнейдерова, Генріка Сенкевича, Миколи Дроздова; "У світі тварин" – Олександра Згуріді та Василя Пескова; "Кінопанорама" – Олексія Каплера, Зіновія Гердта, Ельдара Рязанова; "Очевидне – неймовірне" – Сергія Капиці.
Видатним екранним репортером був Артем Боровик. Традиції його першокласних бойових репортажів вдало підхопив репортер "Інтеру" Святослав Циголко. Гідна подиву багаторічна діяльність Олександра Маслюкова як ведучого телевізійної гри "КВН" і численних екранних конкурсів.
Окрасою екрана були глибоко сучасні і психологічно достовірні ведучі Першого каналу Влад Листьев і Володимир Молчанов. їхні програми "Погляд" і "До і після опівночі" були справжніми "хітами" телепрограми, знайомлячи радянського глядача з напрочуд цікавими людьми, неординарним, сучасним аналітичним поглядом на події у світі.
У контексті цієї теми не можна не згадати загального улюбленця, ведучого "Поля чудес" Леоніда Якубовича, глибоко інтелектуальних Дмитра Діброва, Володимира Познера, Вальдиса Пельше, Дмитра Гордона, Ганну Безулик, В'ячеслава Піховшека та інших телевізійних ведучих, які виразно підгримували властивий телебаченню статус провідного засобу масової суспільної комунікації.
Безперечними брендами телебачення є і телевізійні диктори. Перерахувати всіх талановитих особистостей цієї професії неможливо.
Головне те, що повноцінна історія будь-якого телебачення незрозуміла без урахування індивідуального стилю, екранного іміджу телевізійних ведучих і дикторів – справжніх візитівок будь-якого каналу.
Нині, коли на перший план телевізійного мовлення все більше виходить його розважальна функція, виняткове місце в організації та високохудожній організації програм посідають екранні шоумени на кшталт Івана Урганта та Олександра Цекало, Юрія Горбунова та Миколи Фоменка, Максима Галкіна та Катерини Осадчої.
На телебаченні країн Заходу саме з успіхом чи невдачею роботи ведучих зазвичай пов'язують успіх чи провал програми.
Культ телевізійних "зірок" – прикмета суспільного життя багатьох країн. Ця тенденція, започаткована у США наприкінці п'ятдесятих років XX століття, змінила навіть назви телепрограм: 15-хвилинні новини в Америкен Бродкастінг Компані швидко перейменували на "Джон Дейлі і новини"; назва щоденної 30-хвилинної програми НБК отримала додаток "Погляд Чета Хантлі"; головна політична програма французького ОРТФ "П'ять колонок першої полоси" стала невіддільною від імені П'єра Лазарева.
Десятки років працював в ефірі та брав інтерв'ю в тисяч відомих людей славетний Ларі Кінг.
Розвиток демократичних підходів привів до такого ж процесу в пострадянському, зокрема українському телебаченні – типу "Новини" з Євгеном Кисельовим, "Свобода слова" Савіка Шустера У цьому процесі є аналогія з "кінематографом зірок", в образах яких неначе втілюються в тілесну форму колективні ілюзії, ідеї, почуття глядачів.
Саме психологічним збіганням з "колективним ідеалом" пояснюється популярність провідних дикторів, ведучих, особливий суспільний авторитет відомих тележурналістів.
Західні газети писали про губернатора Каліфорнії, майбутнього президента США Рональда Рейгана, що він, не маючи аніякого досвіду в політиці чи державній діяльності, пройшов на виборах тільки завдяки своїй телегенічності, безпосередньості, професіональності, з якою він тримався перед камерами, завдяки своїй посмішці і теплому оксамитовому голосу, своїй зовнішності, яка надихала спокоєм.
Через багато років ця ситуація повторилася, коли екранна популярність зробила губернатором Каліфорнії актора Арнольда Шварценегера. Безперечно, що справа не тільки "в усмішці", але повторити політичні "подвиги" Р. Рейгана та А. Шварценегера змогли б й інші "герої екрана". Підстави для цього криються в самій природі телебачення як засобу масової комунікації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Майстерність телевізійного ведучого як навчальна дисципліна та методика її викладання» автора Безручко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ I. Творчість телевізійного ведучого як професія“ на сторінці 1. Приємного читання.
