Дикційні та голосові вправи на матеріалах прислів'їв, виконаних у різних темпах і регістрах. Читання гекзаметром з опорним резонаторним звучанням у різних положеннях, зі зміною темпу, висоти. Монологічні й діалогічні дитячі вірші. Звукова імітація звірів, птахів, комах, явищ природи, предметів. Описовий дійовий уривок з художньої прози з української класичної та сучасної літератури або невелика прозова байка чи казка без значного психологічного навантаження.
На цьому етапі навчання не можна обійтись і без викладу теоретичного матеріалу, пов'язаного з мовними чинниками екранного виступу.
Спробуємо все розгалужене багатство наукових категорій психофізіологічної мовної діяльності спростити до кількох основних положень.
1. Мислення здійснюється в мовній формі.
Мова (зокрема, внутрішня мова – внутрішній беззвучний мовний процес, за допомогою якого ми мислимо) є засобом мислення.
Слід підкреслити й іншу найважливішу функцію: мова є засобом спілкування між людьми.
За словами лауреата Нобелівської премії академіка І.П. Павлова, у процесі історичного розвитку людини "виникли, розвинулись і надзвичайно вдосконалилися сигнали другого ступеня... у вигляді слів, вимовлюваних, чутних і видимих. Ці мовні сигнали зрештою стали означати все, що люди безпосередньо сприймали як із зовнішнього, так і з внутрішнього світу, і вживались ними не тільки при взаємному спілкуванні, а й наодинці із самим собою".
Спілкуючись один з одним, люди вживають слова і користуються граматичними правилами тієї чи іншої мови.
2. Мова – це система словесних знаків, засіб, за допомогою якого здійснюється спілкування між людьми.
Мовлення – це процес використання мови з метою спілкування людей.
Коли ми говоримо, то, з одного боку, сприймаємо чутні (звукові) і видимі (письмові) мовні сигнали, з другого – вимовляємо звуки мови за допомогою м'язового голосового апарата.
Мовна діяльність спирається на складну координовану роботу нервових клітин кори великих півкуль мозку. У корі головного мозку людини є три центри мови: слуховий, руховий і зоровий.
Один з таких центрів (так званий "центр Верніке") розміщений у лівій скроневій долі мозку. Він забезпечує розуміння сприйнятого слова. Це відділення кори називається слуховим центром мовлення. При руйнуванні його людина втрачає здатність розрізняти, впізнавати слова, хоча відчуття звуків у неї залишається. Іншими словами, у людини спотворюються процеси сприйняття і розуміння чужої і власної мови, і на цій основі втрачається здатність до зв'язної, усвідомленої мови. Це називається словесною глухотою. Людина з таким захворюванням може бути надмірно балакуча, але в цьому словесному потоці неможливо вловити сенс. Центр Верніке домінує над іншими центрами мовлення, тому при його ураженні порушується й усна, і писемна мова.
Так званий "центр Брока" – руховий центр мови – розміщений у нижній лобовій звивині лівої півкулі головного мозку. Він забезпечує вимовляння слів. При руйнуванні рухового центру мови порушується мовна артикуляція. Людина не здатна вимовити жодного слова, хоч і розуміє всі слова, які чує; у неї залишається тільки здатність до крику або співу без слів. Людина чує і впізнає слово, але не знає, не пам'ятає, як воно вимовляється. При цьому захворюванні порушується і внутрішня мова.
За своїми особливостями і функціональним призначенням розрізняють мову зовнішню (усну, писемну) і мову внутрішню.
Усна мова – це звичайна звукова розмовна мова, якою ми користуємось при безпосередньому спілкуванні з іншими людьми. Залежно від конкретних умов спілкування усна мова набуває форми діалогічної або монологічної.
У процесі діалогічної мови, що відбувається у формі бесіди, розмови між двома або кількома учасниками, людина ставить запитання і відповідає на них, висловлює зауваження, схвалення або заперечення. У повсякденній розмові діалогічна мова не має яскраво вираженого навмисного характеру й заздалегідь розробленого плану.
Діалогічна мова в побутовому використанні, зазвичай, ставить менше вимог до побудови зв'язного і розгорнутого висловлювання, ніж мова монологічна, а передусім писемна. Пояснюється це тим, що співрозмовники перебувають в однаковому часі й просторі, сприймають одні й ті ж факти і явища й тому порівняно легко розуміють одне одного. їм не треба викладати власні думки в розгорнутій мовній формі.
Порівняльна стислість діалогічної мови зумовлюється тим, що така мова активно підтримується запитаннями й відповідями, схваленням і запереченням з боку співрозмовників. Якщо діалогічна мова не підтримується, то вона або перетворюється в монологічну, або бесіда взагалі припиняється.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Майстерність телевізійного ведучого як навчальна дисципліна та методика її викладання» автора Безручко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 7. Техніка мовлення“ на сторінці 1. Приємного читання.
