Розділ 2 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ

Етична цінність для журналіста — позитивна властивість, еталон, що викопує роль повсякденного орієнтира в оцінці людей, колективів, груп, організацій, фактів, подій, явищ, країн, націй. Журналіст постійно перебуває в ціннісно-оцінних відношеннях до предмета пізнання й відтворення на всіх етапах творчості, використовуючи будь-який загальний чи фаховий метод. Ці відношення — індивідуальні, хоча мають в основі ціннісні принципи, зафіксовані в міжнародних, національних документах з журналістської етики.

Свідому діяльність журналіста значною мірою зумовлює система ціннісної орієнтації його як особистості, що виявляється в її ідеологічних, політичних поглядах, дотриманні норм етики. Все це є складником духовного "я" кожного журналіста, що формується під час виховання, самовиховання, освіти, самоосвіти і повсякденної практики. У житті постійно відбувається зіткнення політичних, ідеологічних, культурологічних, моральних та інших позицій і зробити правильний вибір журналістові допомагає знання етичних цінностей. Дотримуючись погляду О. Кульчицького про концепцію верховенства світу вартостей над світом дійсності та трактуючи економічну кризу, кризу культури як висунення економічних і технічних вартостей на перший план в ієрархії цінностей, що призвело до спустошення скарбниці та людини, вважаємо що між цивілізаційними і духовними цінностями повинні існувати узгодженість, рівновага, консенсус. Жодними економічними, політичними, ідеологічними потребами не можна виправдати моральну провину журналіста.

Отже, що дає право людині займатись журналістикою? Перш ніж іти працювати "глашатаем" свободи, потрібно мати початкову базу — душевні якості. Мало вміти гарно писати, потрібно мити свою і лише свою громадянську позицію, а вона базується на духовності. Необхідно розуміти не лише економічні чи політичні процеси, а й духовні явища, знати та мати в серці християнські засади. З моральної позиції вже випливає громадянська позиція. Тут знов йдеться про духовне та професійне самовиховання і саморегулювання.

Журналістська етика — це самостійна професійна, прикладна наука, що вивчає особливості, закономірності, етичні цінності, норми та правила їх застосування у фаховій діяльності, вона с світоглядною основою журналістської творчості. До професійної стики належать ті самі розділи, що й до загальної стики: професійна етологія, аксіологія журналістики та деонтологія журналістики.

Журналістська етика як самостійна наука формується на основі стики загальної та журналістикознавства. Інтегруючи дві науки, що стали її своєрідним теоретичним фундаментом, журналістська етика активно вбирає все нове, що нагромаджується у суміжних гуманітарних науках: психології, логіці, соціології та ін. Професійна журналістська етика своєрідно використовує, поповнює, а не об'єднує журналістикозиавство і загальну стику. Де окрема галузі", що мас свій предмет — професійну мораль журналістів. Журналістська професійна мораль виявляється у практиці втілення стичних норм журналістом під час виконання фахової роботи.

2.3. Ціннісний критерій журналістської етики

Первинним критерієм моральності, узагальнюючим моральним принципом, загальною основою існуючих норм у демократичній державі є гуманізм, адресований одній людині й усім людям водночас. Досвід історії показав, що морально здорове суспільство неможливе в умовах тоталітарного, авторитарного режиму, коли нехтують елементарними правами і свободами людини, зокрема свободою ЗМІ. Небагато гуманізму і в перехідний період до демократії, коли людина із мсти суспільного поступу перетворюється па засіб реалізації планів влади, однозначно стає об'єктом маніпуляції ЗМІ. Економічні, соціальні, політичні, екологічні проблеми перехідного періоду загострили проблему ставлення до однієї конкретної людини. Тільки глибокі позитивні зміни в нашому житті, а не проголошувані, декларовані права і свободи, здатні повернути людям втрачену віру в моральні ідеали.

Гуманістичні засади надають значення журналістським матеріалам і з погляду окремої особи, і з погляду людства. Відтворюючи дійсність за законами людяності та духовності, журналіст повинен віддавати перевагу загальнозначущим гуманістичним цінностям як вищим. Однак у цьому і полягає проблема — справжні цінності можуть домінувати лише в журналістів, які с особистостями і яких можна характеризувати як людей духу, честі та слова. Журналіст постійно робить вибір між добром і злом, як і кожна людина. Л чи захоче ця людина жити за правилами, законами, чи хоча б звертатиме увагу на цей довгоочікуваний нами кодифікований Кодекс професійної стики? Хто може примусити журналіста як людину ставити на перше місце у своєму житті не гроші, а правду, сумління? Про брак сумління в суспільстві свідчать чимало сучасних ЗМІ. "Заради чого я маю бути гуманним, чому я маю любити людей?" — спитає в самого себе журналіст і раптом усвідомлює, що не може знайти в своїй душі відповіді. Насправді, навіщо ускладнювати собі життя? Брехати легше, коли від цього залежить твоє життя. Легше мати дві моралі: ту, що проголошуєш з екранів, й іншу — кабінетну, де ти можеш чинити так, як зручно тобі: тебе ж піхто не бачить, а якщо бачать — не доведуть, а якщо доведуть — то є завжди відмовка, що "всі так роблять". Праведним бути в житті складніше, і багато хто вважає, що це неможливо взагалі.

"На перехідному стані від тоталітаризму до демократії відбувається зміна ціннісних орієнтацій, що приводить до зміни свідомості, всієї системи духовних уявлень. Сучасна українська демократична журналістика потребує могутньої парадигми наукового бачення, що відтворює не тільки форму, а й зміст, процеси взаємо- і самореалізації людей. Такою парадигмою повинен бути гуманізм", але гуманізм у справжньому, первісному своєму розумінні. Не деформований соціалізмом та проголошений компартією девіз: "Все во имя человека, все во благо человека", а той справжній гуманізм Шекспіра, зі своїм справжнім змістом та сенсом, не бездумно списаний зі словників доби сталінізму, а інший — духовний, "божественний", як комедія Дайте, загублений нами в часі, як мільтонівський "Втрачений рай". Це значно глибший гуманізм, нілс той, який розглядають багато сучасних дослідників, цс гуманізм, який надає справжнього сенсу не лише такому вузькопрофільному явищу, як професія журналіста, а й всьому життю людини, яке дано їй Богом чи Вищим Розумом.

З гуманізмом потрібно поводитися дуже обережно. Він, як і правда, у коленого свій. Ще давньокитайський філософ Лао-Цзи намагався збагнути людський етичний ідеал, який окреслювався ним, як свята людина, тобто людина скромна, невибаглива, неегоїстична, милосердна і справедлива. Конфуцій також ідеалізував людину: у нього це людина благородна, мудра, вірна, мужня.

З плином часу справжнє значення гуманізму (на кшталт справжнього християнства першого століття, яке сьогодні перетворилося па безліч різних конфесій з досить різним ученням) почало набувати різноманітних і доволі цікавих форм.

Власну мораль на засадах гуманізму розробили комуністи, назвавши свою теорію справді єдино правильною, а комуністичну мораль — найгуманнішою в історії людства. Комуністичний гуманізм викрив антигуманний характер капіталістичного суспільства, де приватна власність впливає на духовну та моральну деградацію людей. "Комуністична мораль не просто проголошує своїм основним принципом любов та повагу до людини, а й ставить питання про створення справді людських умов у самому суспільстві, необхідних для гармонійного розвитку особистості".

Ми всі пам'ятаємо до чого призвели такі гасла за умов, коли в суспільстві відкидалися духовність та віра в Бога. Ще одна течія — "гуманістична етика" — напрям філософії моралі, що набула розголосу в США з 20-х років XX ст., головні представники якої У. Файт, І. Бебіт, К. Гарнет виокремлювали мораль із проявів психології окремої особистості. Спроба відокремитися досвідом окремої особистості призвела до вкрай індивідуального та суб'єктивного розуміння моралі представниками цього напряму. Гуманістична етика спростовує значення загальних принципів моралі, що поширюються на всіх людей, у результаті кожна окрема особистість є одним — єдиним суддею самій собі. Так, з погляду У. Файта, розуміння добра і зла завжди індивідуальні і мають сенс виключно для особистого сумління окремої людини. Звідси дослідник робить висновки, що людина не зобов'язана поважати інтереси інших людей, якщо вони самі не можуть постояти за себе. Індивідуалізм у деяких гуманістів перетворюється на обґрунтування відвертого егоїзму, відкриваючи справжню антигуманну сутність їх учення.

Сьогодні вчені обґрунтовують новий тип етики — плюралістичний, "або, як її ще називають, "етику коректності", основними вимірами якої є терпимість і визнання певної моральної автономії індивіда, надання для кожної людини права на власний індивідуальний етичний шлях, па право бути щасливим за своїми власними мірками".

Цікаво то, що вперше гуманізм з'явився саме в суспільстві (яке було дуже схоже на наше), позбавленому свободи мислення, свободи думки, свободи вираження та свободи віри, свободи слова. Гуманізм, породжений революцією, тобто добою Ренесансу, був явищем, котре з'явилося у просвітницьких колах люду того часу, який творчо мислив, і мало назву духовний переворот, основу якого становить вивільнення людини з-під влади феодально-церковної ідеології. Народжувалася людина з новим типом свідомості й характером поведінки. Диктатуру фарисейської римсько-католицької церкви намагалися зламати для того, щоб дати людині свободу. Але що із цього вийшло і які висновки, у всій їхній суперечності, зробили великі філософи та мислителі того часу ми маємо простежити і науково довести, яким чином діяти нам, "пророкам пера", сьогодні. Але не треба заглядати до словників, які передають сучасний погляд па тогочасні події, необхідно звернутися до творів найяскравіших представників доби Відродження, порівняти їх ідеали з їхнім життям і перевірити, чи втілені на практиці ідеї, проповідувані ними, і ми все зрозуміємо. Як найяскравіших представників, ідеологів та проповідників доби Ренесансу ми вибрали Мільтона та В. Шекспіра.

Проблема тогочасного суспільства полягала в тому, що під тиском тиранії феодальної церкви люди перетворювалися на рабів, роботів, які мали слухняно виконувати накази щодо думок та вчинків, які нібито йшли їм від Бога, але насправді — від містечкових божків — самозванців. Волелюбні та освічені творчі кола не погоджувалися з існуючим станом речей і спробували зробити ідеологічну революцію — змінити суспільство шляхом втілення у свідомість народу інших думок.

Дайте Аліґ'єрі (1265—1321). Поема "Божественна комедія". Дія відбувається на фоні всесвіту, картину якого Дайте створює за космологічною схемою грецького вченого Птолемея, інтерпретованою в дусі середньовічної філософії. В уявленні поста космос поділяється на землю, пекло, чистилище й небесні сфери раю. У творі пост вкладає багато нового в поняття людської особистості. Він ще не відокремлює людину від бога, але вже не визнає гріховним її земне життя, відстоює нові критерії оцінювання, відмінні від аскетичних. Bin цінить у людях гідність, активність, здатність на сильні пристрасті та великі звершення, його приваблюють характери героїчні, яскраво виявлені, а відштовхують пасивні й безпринципні. Безхарактерних і порочних, позбавлених високої пристрасті, сильної волі та гідності Данте всюди карає безжалісно бридкими муками, які Виключають співчуття і викликають огиду.

...Я зразу ж зрозумів, що бачу бідних

Перед собою не ярких нікчем,

І богу й ворогам його огидних...