Розділ «24»

— Можеш не відповідати на це запитання, — сказав я, — тільки передай від мене привіт тому симпатязі, з яким я сьогодні двічі говорив по вашому телефону.

— Штрюдеру? — стиха запитав він.

— Не знаю, як його прізвище, але поговорити з ним було приємно.

— Та з ним же ніхто серйозно й говорити не стане, — сказав Лео. — Він же... він, так би мовити, тільки з милості проживає тут. — Лео і справді спромігся видавити з себе щось схоже на сміх. — Він тільки часом пробирається до телефону й говорить усякі дурниці.

Я підвівся на ноги, поглянув крізь щілинку в завісі на годинник внизу на площі. Було вже без трьох хвилин дев’ять.

— Ну, тобі пора йти, — сказав я, — а то ще запишуть до особової справи. Та дивись мені, не пропусти завтра лекції.

— Але ж ти зрозумій мене... — благально мовив він.

— От прокляття, — вихопилось у мене, — адже я і так тебе розумію. Не бери цього так до серця.

— Що ти за людина — я тебе ніяк не можу розкусити, — сказав він.

— Я — клоун, — відповів я, — і колекціоную незвичайні моменти. Бувай. — І поклав трубку.