Розділ «20»

— Все це правда, — мовив я.

Вона замовкла, і я почув, що хтось тарабанить по телефонній будці. Певно, якийсь ідіот хотів скоріше розповісти своєму партнеру по скату, як він мало не виграв на «чирвового туза без трьох».

— Тобі слід було одружитися з нею, — тихо сказала Сабіна, — я маю на увазі... ну, та ти й сам розумієш.

— Розумію, — мовив я, — я вже й сам хотів, але виявилося, що треба мати ще той проклятий папірець із мерії та щоб я дав письмове зобов’язання — ти чуєш? — зобов’язання виховувати дітей у католицькому дусі.

— Але ж, я гадаю, не через це все розбилося? — натякнула вона. По телефонній будці загупали ще гучніше.

— Не знаю, — відповів я, — це послужило приводом, та, певно, тут домішалося ще багато чого, мені цього не зрозуміти. Ну, Сабінко, вішай трубку, інакше той схвильований справжній німець уб’є тебе на порозі кабіни. Наша країна кишить такими розбійниками.

— Обіцяй мені, що прийдеш, — мовила вона, — і не забувай: твій горщик супу тепленький чекає на тебе цілий день. — Я ще чув, як вона вже тихше додала: — Як це підло, як підло.

Очевидно, Сабіна в замішанні поклала трубку не на важіль апарата, а на столик, де звичайно лежить телефонна книга. Я почув голос того суб’єкта: «Нарешті!..» Але Сабіна, як видно, вже вийшла з кабіни. Тоді я закричав у трубку:

— Пробі! Рятуйте! — Закричав таким високим і різким голосом, що той тип спіймався на гачок, схопив трубку й запитав:

— Чим я можу вам допомогти? — Голос його звучав серйозно, рішуче й дуже мужньо, і я почув по запаху, що він недавно їв щось кисле — мариновані оселедці чи щось подібне. — Алло, алло! — гукнув він, і я сказав:

— Ви німець? Я принципово розмовляю тільки з справжніми німцями.

— Правильний принцип, — погодився він. — То що ж з вами скоїлось?

— Я страшенно турбуюся за ХДС, — відповів я. — Ви як — теж завжди голосуєте тільки за ХДС?

— Але ж це само собою зрозуміло, — трохи ображено відповів він.

— Ну, тоді я спокійний, — мовив я і поклав трубку.