Розділ «ПІСЛЯМОВА»

Оповідання надруковано вперше в журналі «Есквайр» у вересні 1936 року. Воно ввійшло до збірки «П'ята колона» і перші сорок дев'ять оповідань». Стрижнем новели стає момент психологічного зламу, контрапункт життя героя, що закінчується смертю. Характерно, що, наслідуючи європейських майстрів у докладному психологічному аналізі, Хемінгуей зберігає принципи американського short story, будуючи твір на моментах динамічних, базуючись на дії. І це поєднання збагачує жанр.

СНІГИ КІЛІМАНДЖАРО

Оповідання належить до найсильніших, найдовершені-ших творів Хемінгуея. Його було надруковано в «Есквайрі» в серпні 1936 року, а потім вміщено в збірнику «П'ята колона» і перші сорок дев'ять оповідань» (1938). За сюжетом оповідання гранично просте, простір його обмежений полем зору вмираючої людини, реальний час — менш, ніж добою. Композиція — двопла-нова: реальний час перемежовується спогадами і роздумами Гаррі, які навіть графічно виділяються курсивом. Там, у пам'яті і свідомості героя, і відбувається основна дія, лише завершуючись у африканській дійсності. І ця африканська дійсність своїми реаліями ніби поглиблює зміст, значення життя людини, бо реалії переростають у символи, надають додаткової філософської значущості конкретному. Кружляють грифи, чатують на смерть героя гієни — символ розкладу, ницості, небуття. І обступають людину гори, снігові вершини, куди вона може долетіти лише думкою, очистившись від скверни трагічних помилок.

Факти біографії героя — письменника Гаррі — багато в чому відповідають подіям з життя самого Хемінгуея. Але ототожнення автора і героя було б неправомірним. Пафос оповідання обумовлений у великій мірі силою відштовхування письменника Хемінгуея від долі героя — письменника Гаррі. Автори поставленого в США фільму «Сніги Кіліманджаро», ототожнивши героя оповідання з автором Ернестом Хемінгуеєм, намагалися зобразити в фільмі весь його життєвий шлях. Але вийшов тільки поверховий зліпок, що відбив банальний перебіг подій, завершений happy end'oM — рятівний літак під завісу доставляє героя до осяйних вершин… Цей фільм, знятий у 1952 році режисером Зануком, сам письменник жартома називав «Сніги Занука», не сприймаючи його серйозно.

МАЄШ І НЕ МАЄШ

Роман виріс із трьох оповідань («Один з рейсів», — «Кос-мополітен», квітень, 1933; «Повернення контрабандиста» — «Есквайр», лютий, 1936; останню, третю частину поспіхом дописано перед від’їздом в Іспанію, лютий, 1937). Саме тоді був дописаний незвичайний для письменника фінал: «Людина сама не може…» Прототипом головного героя Гаррі Моргана певною мірою послужив Джо Рассел — сусіда-рибалка, у якого письменник кілька років фрахтував човен «Аніта» для риболовлі в Гольфстрімі.

Як художнє ціле роман цей значно відрізняється від попередньої великої прози Хемінгуея, а, може, й поступається їй де в чому — скажімо, в композиційній довершеності. Автор відходить у цьому романі і від звичної техніки письма: замість ліричної оповіді, яку веде близький письменникові герой, маємо ліро-епічний твір, кожну частину якого довірено оповідати іншій особі. І серед оповідачів — сам автор у невластивій йому доти ролі іронічного деміурга. І це закономірно. Адже Гаррі Морган — не той герой, якому автор може довірити розповідь. Він сильний, мужній, але світ його обмежений і взаємини із світом спрощені. На відміну від героя попередніх творів письменника, Гаррі Морган не може споглядати суспільство здаля. Силою обставин він вимушений постійно перебувати у стані боротьби із світом, щоб вижити, щоб забезпечити існування — своє і своєї родини. Тому коли в «Фієсті» світ брався як щось таке, що існує само по собі, а в «Прощавай, зброє» автор подає його тільки через сприйняття героя, то в «Маєш і не маєш» світ наявний уже об'єктивно і герой вимушений контактувати з реальністю. Тому в цьому романі ми вперше в творчості письменника зустрічаємось з американською дійсністю 30-х років. Подана вона дуже критично: злиденне життя рибалок Флоріди, трагедія ветеранів війни, яку письменник раніше гнівно висвітлив у статті «Хто вбив ветеранів війни у Флоріді», розбещеність і марність життя бал гатіїв, фальшивий світ модного курорту… Все побудоване на підкреслених контрастах, і голос автора густо забарвлений іронією і жалем.

Квінтесенцією книги, її ідейним центром стають передсмертні слова героя. Запеклий індивідуаліст, котрий вірить тільки в себе, навчений трагедією власного життя, доходить висновку: «Людина сама не може, Людина1 сама нічого не може… Хоч би як старалась, людина нічого, нічогісінько, ані біса не може сама одна… Він витратив багато часу на те, щоб сказати це, і витратив усе життя на те, щоб це зрозуміти…»

Вихід роману «Маєш і не маєш» ознаменував не тільки кінець кризового періоду в творчості Хемінгуея, а й показав, що у світосприйманні письменника відбулися докорінні зміни. Замість трагічної самозаглибленості героя, який відкидає вовчі закони суспільства і будь-що намагається зберегти внутрішні моральні цінності, з'являється активна позиція учасника подій, діяльного члена людської спільності. Це особливо відчутним стає в наступні роки — в іспанську епопею письменника.

П'ЯТА КОЛОНА

У липні 1936 року в Іспанії почалася громадянська війна: фашистські генерали підняли військовий заколот проти законного республіканського уряду, в який входили і комуністи. В січні 1937 року Хемінгуей підписує угоду з генеральним директором Північноамериканського газетного агентства і в лютому як військовий кореспондент американських газет відпливає в Париж, а звідти вилітає в Барселону.

Хемінгуей так пояснював мотиви поїздки; «Я бачив, як народжувалась Республіка. Я був у Іспанії, коли король Альфонс утік, і при мені народ створював свою Конституцію. Це була остання за часом Республіка, що народилася в Європі, і я вірив у неї. Я гадаю, що республіканці могли перемогти в цій війні, і в Іспанії була б тепер справжня Республіка…» Але, як ми знаємо, у 1939 р. Республіку було потоплено в крові народу іспанськими фашистами і їхніми поплічниками з Німеччини та Італії.

За роки громадянської війни Хемінгуей чотири рази приїжджав до Іспанії, бував на фронтах, під артилерійським обстрілом жив у Мадріді, брав участь у боях разом з іспанцями й з бійцями Інтернаціональних бригад. Писав із Іспанії нариси, кореспонденції. Разом з режисером Йорісом Івенсом та оператором Джоном Ферно знімав фільм «Іспанська земля».

Іще влітку 1936 року Хемінгуей задумав п'єсу, оскільки драматичний твір здавався йому найбільш відповідним жанром, щоб викласти свої роздуми про іспанські події. Навесні 1938 року він продовжував іще роботу над нею в Кі-Уесті, під час одного з своїх приїздів у Штати, потім улітку клопотався про її постановку.

У передмові до збірки «П'ята колона» і перші сорок дев'ять оповідань» (1938), де п'єсу було надруковано, Хемінгуей писав: «Цю п'єсу написано восени 1936-го і на початку 1937 року, коли ми чекали наступу…

Щодня нас обстрілювали гармати, встановлені за Леганес і на схилах гори Гарабітас, і, поки я писав свою п'єсу, в готель «Флоріда», де ми жили, влучило понад тридцять снарядів…

Назву п'єси взято із заяви фашистських заколотників, зробленої восени 1936 року, про те, що, крім чотирьох колон, котрі наступають на Мадрід, вони мають п'яту колону, яка перебуває у самому місті і готова атакувати його захисників з тилу…

Це просто п'єса про роботу контррозвідки в Мадріді. Хиби її пояснюються тим, що п'єсу написано під час війни, а якщо в ній є мораль, то вона полягає в тому, що в людей, які працюють в подібних органах, лишається мало часу для особистого життя».

Мораль цієї п'єси можна було б визначити ширше. Перш за все, це антифашистський твір, в якому йдеться про суперечність між почуттям обов'язку, згідно

з яким чесна людина повинна боротися за справедливість, і її особистими почуттями, коханням до жінки, прагненням спокою.