Розділ «ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ В ІСПАНІЇ»

Темною вулицею квапливо проходили люди, поспішаючи додому з кінотеатрів, де вони перечікували обстріл.

— А той фашист, чому він прийшов у кафе, де його знають?

— Та, мабуть, розум одібрало.

— Оце й біда з війною, — зауважив Джон. — Дуже в багатьох одбирає розум.

— Джоне, — сказав я, — ви таки маєте голову на в'язах.

Діставшись до готелю, ми пройшли повз купу мішків з піском, що захищала конторку портьє, і я попросив свій ключ, але портьє сказав, що в моєму номері нагорі двоє товаришів приймають ванну, то він оддав ключа їм.

— Ви, Джоне, йдіть просто нагору, — сказав я. — Мені треба подзвонити по телефону.

Я зайшов у кабіну й набрав той самий номер, що його дав офіціантові в барі.

— Алло! Пепе?

У трубці озвався глухий, тонкогубий голос:

— Оиё tal, Enrique? [100]

— Слухайте, Пепе, ви забрали у Чікоте такого Луїса Дельгадо?

— Si, hombre, si. Sin novedad [101]. Без шуму.

— Він нічого не знає про офіціанта?

— No, hombre, по [102].

— То й не кажіть йому. Скажіть, що це я його виказав, гаразд? А про офіціанта ні слова.

— А чому? Яка різниця? Він шпигун. Його однаково розстріляють. Іншого вибору нема.

— Я знаю, — сказав я. — Але різниця все-таки є.

— Як хочете, hombre, як хочете. Коли ми побачимось?

— Приходьте завтра, під обід. Ми одержали м'ясо.