Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

— Нічого.

— Анічогісінько?

— Ну, може, трошки.

— Як ви гадаєте, ваша творчість варта, щоб нею займатись, вона може бути самоціллю?

— Звичайно.

— Ви певні цього?

— Цілком.

— Така певність, мабуть, дуже приємна.

’— Так, — відповів я. — Це єдина приємна річ у письменницькій роботі.

— Усе це починає звучати серйозно, — зауважила моя дружина.

— Бо це дуже серйозна тема.

— Бачите, він може серйозно дивитись на деякі речі,— сказав Кандіскі.— Я так і знав, що для нього мають існувати й інші серйозні проблеми, крім куду.

— Причина, через яку нині кожен намагається уникнути цієї проблеми, заперечити її важливість, довести, що займатися нею марно, що це вкрай важко. Необхідно поєднати багато факторів, щоб це виходило.

— Про що це ви?

— Про те, як можна писати. Про те, чого прозаїк може досягти, якщо він досить серйозний і йому щастить. Тут є четвертий і п’ятий виміри, і їх можна опанувати.

— Ви так гадаєте?

— Я це знаю.

— А коли письменник опанує їхтоді що?

— Тоді все інше не має значення. Це найзначніше з усього, що він спроможний зробити. Можливо, він зазнає невдачі. Але якийсь шанс на успіх у нього є.

— Таж це ви все говорите про поезію.