Розділ «КАРТЯР, ЧЕРНИЦЯ І РАДІО»

— Прийдете сьогодні надвечір слухати футбол?

— Ой ні,— відказала вона. — Я надто хвилююся. Краще я молитимусь у каплиці.

— Напевне, й чути буде добре, — сказав містер Фрейзер. — Вони грають на західному узбережжі, отже, на той час у нас буде досить пізня година, щоб послухати без перешкод.

— Ой ні, я не можу. Отой бейсбольний чемпіонат мало не вкоротив мені віку. Коли бив «Атлетік», я просто вголос молилася: «О боже, проясни йому очії О боже, нехай він влучить!

О боже, нехай заб'є!» А потім, коли грали третій раз — ви пам'ятаєте? — була вже зовсім сама не своя. «О боже, ну зроби так, щоб він поцілив! О боже, аби тільки він забив!» А коли мав бити «Кардинал», то був просто жах. «О боже, нехай їм в очах потемніє! О боже, відверни їхні удари! О боже, нехай вони не влучать!» А сьогодні буде ще гірше. Грає ж «Нотр-Дам». Цебто «Богородиця». Ні, краще я буду в каплиці. Молитимусь за бого-родицю. Вони ж гратимуть на її честь. Ви б написали колись що-небудь на честь богородиці, містере Фрейзер. Ви ж можете. Напевне можете…

— Я не знаю про неї нічого такого, що міг би написати. Мабуть, усе вже написано, — сказав містер Фрейзер. — Та й не сподобається вам, як я пишу. І її теж воно навряд чи потішить.

— Колись ви про неї напишете, — сказала сестра Сесілія. — > Я певна, що напишете. Ви неодмінно повинні написати про бо-городицю.

— А ви все-таки приходьте послухати матч.

— Ні, це понад мої сили. Я буду в каплиці, допомагатиму їм як зможу.

Надвечір, коли від початку гри минуло заледве п'ять хвилин, до палати зайшла послушниця.

— Сестра Сесілія питає, як іде гра.

— Скажіть їй, що наші вже попереду.

За якийсь час послушниця з'явилася знову.

— Скажіть, що наші дають їм доброго чосу, — повідомив містер Фрейзер.

Незабаром він подзвонив черговій доглядальниці.

— Зробіть ласку, спустіться до каплиці або пошліть кого-небудь до сестри Сесілії, нехай скажуть їй, що «Нсітр-Дам» зиграє чотирнадцять — нуль на кінець першої чверті і що все, йде гаразд. Вона може більше не молитися.

Через кілька хвилин до палати прийшла сама сестра Сесілія. Вона була страшенно збуджена.

— Що означає «чотирнадцять — нуль»? Я зовсім не знаю цієї гри. У бейсболі це чимала перевага. А от на футболі я зовсім не розуміюся. Може, це ще нічого й не означає. Я піду назад у каплицю й молитимусь, аж поки скінчиться гра.

— Вважайте, що їх уже побито, — сказав Фрейзер. — Можете мені повірити. Залишайтесь, послухаймо разом.

— Ні, ні, ні, ні, ні,— відказала вона. — Я йду до каплиці й молитимусь.