Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Та й не тільки його, — сказав високий. — А Марсіаля Лаланду! А Насьйоналя!

— Твоя правда, друже, — підтакнув низенький офіціант.

Мануель дивився, як вони стоять і розмовляють біля його столика. Він уже вихилив і другу чарку. Офіціанти зовсім забули про нього. Він їх більше не цікавив.

— Ви тільки погляньте на тих верблюдів, — провадив далі високий офіціант. — Чи ви коли бачили отого Насьйоналя другого?

— Та бачив, чи не минулої неділі,— сказав перший офіціант.

— Чистісінька жирафа, — докинув низенький.

— А я що казав? — не вгавав високий. — То все Ретанині хлопці.

— Налийте-но мені ще одну, — обізвався Мануель. Поки вони розмовляли, він перелив у чарку і випив той коньяк, що його офіціант вихлюпнув на блюдечко.

Перший офіціант машинально наповнив його чарку, і всі троє, не припиняючи розмови, вийшли з кімнати.

Чоловік у протилежному кутку все ще спав, тихенько хропучи; голова його впиралася в стіну.

Мануель випив коньяк. Його теж почало хилити на сон. Виходити на вулицю було надто жарко. Та й нічого йому робити в місті. Треба побачитись із Суріто. А поки він прийде, можна й покуняти. Мануель штовхнув ногою валізу під столом, щоб упевнитись, що вона ще там. Мабуть, краще поставити її під стілець, до стіни. Він нагнувся і пересунув валізу. Тоді схилився на стіл і заснув.

Коли Мануель прокинувся, за столиком навпроти нього хтось сидів. То був опасистий чолов'яга з грубим, смаглявим, наче в індіанця, обличчям. Він сидів там уже довгенько. Зайшовши до кав'ярні, він помахом руки зупинив офіціанта, що хотів був підійти до нього, і взявся читати газету, вряди-годи позираючи на Мануеля, що спав собі, поклавши голову на стіл. Читав він на превелику силу, за кожним словом ворушачи губами. А коли стомлювався, переводив погляд на Мануеля. Сидів він обважніло, насунувши на чоло крислатий чорний капелюх.

Мануель підвівся й поглянув на нього.

— Здоров, Суріто, — сказав він.

— Здоров, хлопче, — озвався опасистий чолов'яга.

— Я спав… — Мануель потер кулаком чоло.

— Я так і думав, що ти спиш.

— Ну, як воно життя?

— Нівроку. А в тебе як?

— Та не дуже.