Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Мануель узяв гроші й сховав у кишеню.

— А як квадрилья? — спитав він.

— Будуть хлопці, що постійно працюють у мене вечорами, — відповів Ретана. — Цілком пристойні.

— А пікадори? — спитав Мануель.

— З пікадорами гірше, — визнав Ретана.

— Мені хоч би одного доброго пікадора, — сказав Мануель.

— То найми собі,— відказав Ретана. — Іди й найми.

— Але ж не на ці самі гроші,— заперечив Мануель. — Де ж би то мені ще й платити квадрильї з шістдесяти дуро!

Ретана нічого не казав, тільки дивився на Мануеля через великий стіл.

— Ви ж знаєте, що мені потрібен один добрий пікадор, — наполягав Мануель.

Ретана нічого не казав, тільки дивився на Мануеля наче здалеку.

— Це не діло, — сказав Мануель.

Ретана й далі роздивлявся його, відхилившись на стільці, роздивлявся неначе ген здалеку.

— Пікадори в мене постійні,— сказав він.

— Знаю, — сказав Мануель. — Знаю я ваших постійних пікадорів.

Ретана й не усміхнувся. Мануель зрозумів, що розмову закінчено.

— Я хочу мати рівні шанси, ото й тільки, — розважливо сказав він. — Коли виходиш на арену, хочеться бути певним, що приборкаєш бика. А для цього потрібен лише добрий пікадор.

Та він говорив до людини, що вже не слухала його.

— Якщо ти потребуєш іще чогось, — мовив Ретана, — то подбай про те сам. Я даю тобі мою постійну квадрилью. А ти можеш привести своїх пікадорів скільки завгодно. Клоунада закінчується десь о пів на одинадцяту.

— Гаразд, — сказав Мануель. — Коли таке ваше слово…