Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Так, це нам.

Вона дістала книжку, я розписався і дав їй кілька монеток.

В телеграмі стояло по-іспанському: «VENGO JUEVES COHN».

Я показав її Біллу.

— Що означає слово Cohn? — спитав він.

— От же ж ідіотська телеграма! — сказав я. — За ту саму ціну він міг послати й на десять слів. «Приїду четвер». А далі розумій, як хочеш.

— Тут сказано якраз стільки, скільки треба Конові.

— Ми ж так чи так вертаємося до Памплони, — сказав я. — А тягати Брет і Майкла сюди й назад до початку фієсти немає ніякого сенсу. Відповімо йому?

— Чому ж не відповісти? — сказав Білл. — Чемність іще нікому ке шкодила.

Ми зайшли на пошту й попросили телеграфний бланк.

— Що напишемо? — спитав Білл.

— «Приїдемо ввечері». І крапка.

Ми заплатили за телеграму й повернулися до готелю. Гарріс чекав нас, і ми втрьох пішли в Ронсеваль. Коли ми, оглянувши монастир, вийшли, Гарріс мовив:

— Надзвичайно цікаво. Але я, щиро кажучи, не дуже тямлю в таких речах.

— Я теж, — сказав Білл.

— А взагалі надзвичайно цікаво, — мовив Гарріс. — Я дуже радий, що побував тут. Усе відкладав з дня на день.

— Це все ж таки не те, що рибу ловити, правда? — сказав Білл. Гарріс подобався йому.

— Не те, не те, ні-і.

Ми стояли коло стародавньої монастирської каплиці.

— Слухайте, а що я бачу там, через дорогу? — спитав Гарріс. — Це таки шинок, чи очі підводять мене?