Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Мені снився чудовий сон, — сказав Білл. — Не запам'ятав нічого, але сон був чудовий.

— А мені нічого не снилося.

— І даремно, — сказав Білл. — Всім нашим найвизначнішим бізнесменам щось снилося. Візьми Форда. Візьми президента Куліджа. Візьми Рокфеллера. Візьми Джо Девідсона.

Я розібрав наші вудки й сховав їх у чохол. Котушки я поклав у мішок для снасті. Одну сумку з рибою Білл запакував у рюкзак. Другу я взяв на плече.

— Ну, — сказав Білл, — нічого не забули?

— Черв'яків.

— Далися тобі ті черв'яки. Клади їх сюди.

Він уже взяв рюкзак на спину, і я поклав бляшанки з наживкою в одну з кишень.

— Тепер усе?

Я оглянув траву під берестами.

— Усе.

Ми рушили дорогою в ліс. До Бургете було далеко, і вже споночіло, коли ми, перетнувши поле, вийшли на вулицю й попрямували між двома рядами освітлених будинків до готелю.

У Бургете ми пробули п'ять днів і порибалили досхочу. Ночі стояли холодні, а дні жаркі, але навіть у найбільшу спеку завжди повівав вітерець. Коли сонце припікало, приємно було заходити в студену річку, а потім обсихати на березі. Ми знайшли потічок із глибоким плесом, де можна було плавати. Вечорами ми грали в бридж, нашим третім партнером був англієць на ім'я Гарріс, який примандрував пішки з Сен-Жан-П'є-де-Пор і зупинився в готелі, щоб порибалити. Чоловік він був добрий, і двічі ми брали його з собою на Іраті. Ні від Роберта Кона, ні від Брет і Майкла ніяких звісток не надходило.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Того ранку, спустившись снідати, я застав за столом англійця Гарріса. Надівши окуляри, він читав газету. Мене він зустрів усмішкою.

— Доброго ранку, — сказав він. — Вам лист. Я заходив на пошту, і мені дали його разом з моїми.

Лист чекав на столі, приставлений до чашки, навпроти мого місця. Гарріс знову заглибився в газету. Я розпечатав конверт із позначкою «Переслано з Памплони» і прочитав:

«Сан-Себастьян, неділя.

Дорогий Джейку!

Ми прибули сюди в п'ятницю, Брет у поїзді розклеїлась, і я привіз її на три дні сюди, відпочити в наших давніх приятелів. Виїздимо в Памплону — готель Монтойї — у вівторок, а о котрій прибудемо, не знаю. Будь ласка, надішли з автобусом записку, де вас шукати в середу. Щирі вітання, і даруйте, що так спізнилися: Брег дійшла справді до краю, але на вівторок вона очуняє, та вже й тепер майже здорова. Я знаю її вдачу і намагаюсь їй догоджати, але це не так легко. Вітання всім-всім.