Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Ну, далі. Розповідай.

— Хоч убий. Я б розповів, якби пам'ятав.

— Ну, ну. Випий оце і пригадаєш.

— Дещо, звісно, пригадую, — сказав Білл. — Якусь боксерську зустріч. Грандіозну зустріч на Віденський приз. І учасника-негра. Негра пам'ятаю добре.

— Ну, далі.

— Чудовий негр. Схожий на Тигра Флауерса, тільки втричі кремезніший. Зненацька всі почали кидати на ринг що попало. Всі, крім мене. Негр, бач, послав віденця в нокдаун. Негр підніс руку, хотів виголосити промову. Страшенно благородний негр. Він заговорив — і тут білий віденець ударив його. Тоді він затопив тому білому шмаркачеві так, що той уже не встав. І тут усі почали кидатися стільцями. Довелося везти негра додому в нашій машині. Навіть одяг його покинули. Я йому дав своє пальто. Тепер усе пригадав. Великий спортивний вечір.

— А далі що?

— Я позичив негрові щось із своїх речей і пішов з ним вимагати належні йому гроші. Нам заявили, що з негра самого належить скільки-то там за потрощені стільці. Цікаво, хто ж це все перекладав? Невже я?

— Навряд щоб ти.

— Твоя правда. Не я. Там був іще один американець. По-моєму, ми відрекомендували його як представника Гарварда у Відні. Тепер я пригадую його. Він там вивчає музику.

— І чим воно скінчилося?

— Негарно, Джейку. Немає в світі справедливості. Імпресаріо заявив, що негр обіцяв не збивати того віденця з ніг. Заявив, що негр порушив умови контракту. Не можна, мовляв, нокаутувати віденця у Відні. «Господи, містере Гортон, — сказав негр, — я сорок хвилин тільки те й робив, що намагався не зачепити його. Той білий хлопець, видно, домахався кулаками до того, що надірвався. Я його жодного разу не вдарив».

— Йому заплатили хоч що-небудь?

— Анічогісінько, Джейку. Добре, хоч повернули одяг. І то без годинника: хтось поцупив. Чудовий був негр. Даремно тільки його занесло до Відня. Негарно все вийшло, Джейку. Негарно.

— Куди ж подівся негр?

— Повернувся до Кельна. Він живе там. З дружиною. Має діток. Обіцяв написати мені й вислати гроші, які я йому позичив. Чудовий негр. Сподіваюсь, я дав йому правильну адресу.

— Побачимо.

— То що, може, поїмо? — сказав Білл. — Чи ти хочеш послухати про інші мої пригоди?

— Розказуй.

— За столом.