Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Ходімо, — сказала Брет. — Якщо ти не проти.

— «неш!» — прокричав негр і всміхнувся Брет.

— Гаразд, — відповів я.

Ми вибралися з натовпу. Брет пішла одягатися.

— Брет хоче йти, — сказав я графові.

Він кивнув.

— Уже? Ну що ж. Візьміть мою машину. Я ще трохи посиджу тут, містере Барнс.

Ми потисли один одному руки.

— Ми чудово провели вечір, — сказав я. — Будь ласка, дозвольте мені…— Я вийняв з кишені банкноту.

— Облиште, містере Барнс, — сказав граф.

Підійшла, вже в накидці, Брет. Вона поцілувала графа й поклала руку йому на плече, щоб він не підводився. Коли ми виходили, я озирнувся. За його столиком уже вмостилося троє дівчат. Ми сіли в лімузин. Брет назвала шоферові свій готель.

— Ні, не заходь, — сказала вона біля дверей готелю. Вона подзвонила, і їй відчинили.

— Ти серйозно?

— Так. Будь ласка.

— На добраніч, Брет, — сказав я. — Шкода, що ти скисла.

— На добраніч, Джейку. На добраніч, любий. Ми більше не побачимось.

Ми поцілувалися перед дверима. Вона відштовхнула мене. Ми поцілувалися знову.

— Ох, не треба! — сказала Брет.

Вона рвучко обернулася і ввійшла до готелю. Шофер одвіз мене додому. Я дав йому двадцять франків. Він приклав руку до кашкета, сказав: «На добраніч, сер», — і від'їхав. Я подзвонив. Двері відчинились, я піднявся нагору й ліг спати.

КНИГА ДРУГА