Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

Ми зупинилися біля будки й випили.

— Люблю випити, — сказав Білл. — Раджу й тобі, Джейку, попробувати.

— Ти мене випередив на ділу цистерну.

— Не похнюплюй носа. Ніколи не похнюплюй носа. Секрет мого успіху. Ніколи не похнюплюю носа. Ніколи не похнюплюю носа на людях.

— Де ти встиг набратися?

— Заглянув у «Крійон». Жорж змішав мені два «Джека Роуза». Жорж — велика людина. Знаєш, у чому секрет його успіху? Він ніколи не похнюплює носа.

— Ще три чарки перно — і ти похнюпиш-таки носа.

— Не на людях! Якщо я відчую, що ніс мій хнюпиться, я зникну. У таких справах я мов той кіт.

— Гарві Стоуна бачив?

— Бачив — у «Крійоні». В Гарві ніс похнюплений. Він не їв три дні. Взагалі кинув їсти. І зникає, мов той кіт. Сумно дивитися.

— За Гарві не турбуйся.

— От і добре. Якби він ще не зникав, мов той кіт. Щоразу лякаюсь.

— Що робитимемо ввечері?

— Байдуже. Тільки не похнюплюймо носа. Що, як тут подають круто зварені яйця? Якщо тут є круті яйця, нам не треба буде теліпатись на острів.

— Ні,— сказав я. — Треба поїсти по-людському.

— Моє діло — пропонувати, — сказав Білл. — То підемо?

— Ходімо.

Ми пішли далі бульваром. Нас випередив фіакр. Білл подивився йому вслід.

— Бачиш отого коня? Матимеш його опудало в дарунок від мене на різдво. Кожному приятелеві — по опудалу. Зрештою, я — письменник-натураліст!

Нас перегнало таксі, хтось у ньому замахав рукою, потім постукав у скляну перегородку, щоб водій зупинився. Таксі під'їхало до тротуару. В ньому сиділа Брет.