Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Завтра?

— Так. Хіба я не казала? Завтра.

— Тоді треба випити. Граф от-от повернеться.

— Так, йому вже час повернутися. Знаєш, я не бачила, щоб хтось так любив купувати шампанське. Він просто не знає міри.

Ми перейшли до їдальні. Я взяв пляшку бренді, налив Брет і собі. Задзвонив дзвоник. Я відчинив. За дверима стояв граф, а за ним — шофер із кошиком шампанського.

— Де накажете йому поставити, сер? — спитав граф.

— На кухні,— сказала Брет.

— Постав туди, Генрі,— кивнув граф. — А тепер іди вниз і принеси льоду. — Граф дивився крізь двері на кошик із шампанським. — Сподіваюсь, вино вам сподобається. Я знаю, що в Штатах у нас доброго вина не знайдеш, і сам не дуже на ньому розуміюся. Але це я взяв у приятеля-винороба.

— І серед виноробів у вас є приятелі! — сказала Брет.

— У нього свої виноградники. На тисячі й тисячі акрів.

— Як його звати? — спитала Брет. — Вдова Кліко?

— Ні,— відповів граф. — Мюмм. Він барон.

— Диво, та й годі! — сказала Брет. — Ми всі з титулами. Чому ти без титулу, Джейку?

— Запевняю вас, сер, — граф поклав руку мені на рукав, — від титулу немає ніякої користі. Він тільки вимагає витрат.

— Ну, не знаю. Часом він мені дуже прислужується, — сказала Брет.

— Мені він ще жодного разу не прислужився.

— Бо ви не вмієте ним користуватися. Я зі свого мала такі кредити, що аж згадувати страшно.

— Сідайте, графе, — сказав я. — Дайте я поставлю вашу палицю.

При світлі газової лампи граф дивився через стіл на Брет. Вона курила сигарету, струшуючи попіл на килим.

Побачивши, що я помітив це, вона сказала: