Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Я не знаю, чи ви любите квіти, сер, — мовив граф, — та все ж наважився принести вам ці троянди.

— Дайте-но їх мені.— Брет узяла квіти. — Налий сюди води, Джейку.

Я набрав на кухні води у великий глек, Брет засунула в нього троянди й поставила посеред обіднього столу.

— Ох і находилися ми сьогодні.

— Ти не пригадуєш — ми не домовлялися зустрітися в «Крійоні»?

— Ні. А хіба домовлялися? Виходить, я добряче впилася.

— Ви таки впилися, люба, — сказав граф.

— Отакої. Але граф виявився справжнім лицарем.

— Зате консьєржка тепер до тебе дуже ласкава.

— Ще б пак. Я дала їй двісті франків.

— Невже утнула таку дурницю?

— Не свої, його, — кивнула вона на графа.

— Я подумав, що її треба якось винагородити за нічний клопіт. Було ж так пізно.

— Він просто чудо, — сказала Брет. — Він завжди пам'ятає все, що було.

— Як і ви, люба.

— Скажете ж таке, — відповіла Брет. — Кому це потрібно? Послухай, Джейку, ти даси нам сьогодні випити?

— Візьми, а я тим часом одягнуся. Ти ж знаєш, де все стоїть.

— Та начебто знаю.

Вдягаючись, я чув, як Брет ставить на стіл склянки й сифон, а потім я почув їхні голоси. Я вдягався повільно, сидячи на ліжку. Я почував себе втомленим, і на душі було препогано. Брет увійшла до спальні зі склянкою в руці й сіла поруч мене.

— Що з тобою, любий? Перебрав?