Розділ «ВЕСНЯНІ ВОДИ»

Тихо, мовчки вона загорнулася в шаль, притиснула до грудей клітку із сплячою пташиною та останній номер «Меркурія», а тоді, лише раз озирнувшись, востаннє озирнувшись на того, хто був донедавна її Скріпсом, відчинила двері закусочної і вийшла в ніч. Скріпс навіть не помітив, коли вона пішла. Він уважно прислухався до того, що каже Менді. А Менді знову говорила.

— Я про отого птаха, якого вона забрала з собою… — саме проказала Менді.

— А що, вона забрала якогось птаха? — запитав Скріпс. — Та дарма, розповідайте далі.

— Ви все гадали, якої він породи, — провадила Менді.

— Так, — підтвердив Скріпс.

— От мені й згадалась історія про Госса та маркіза В'юка, — сказала Менді.

— Розповідайте, Менді, скоріш розповідайте, — нетерпеливився Скріпс.

— Хтось із моїх добрих приятелів, здається, Форд, — я вже колись вам про нього казала, — за війни жив у маркізовому палаці. Там був розквартирований його полк, а маркіз, один з найбагатших людей Англії, якщо не найбагатший, служив у полку Форда рядовим. Одного вечора Форд сидів у бібліотеці. Та бібліотека — неабияка дивовижа. Її стіни викладені брусками золота, вмурованими в кахлі, чи щось там таке. Я забула вже, що саме.

— Розповідайте далі,— підганяв її Скріпс. — Це неістотно.

— Так чи так, а біля стіни в тій бібліотеці стояло опудало фламінго під скляним ковпаком.

— Ті англійці мастаки прикрашати свої домівки, — зауважив Скріпс.

— Ваша дружина була англійка, правда ж? — спитала Менді.

— З Озерного краю, — відповів Скріпс. — А далі, далі що?

— Отже, як я казала, — провадила Менді,— того вечора, пообідавши в полку, Форд сидів у бібліотеці. Аж раптом заходить управитель і каже: «Маркіз Б'юк вітає вас і просить дозволу показати бібліотеку кільком приятелям, з якими він щойно обідав». Йому звичайно дозволяли харчуватися поза полком, а часом і ночувати в палаці. «Авжеж», — каже Форд, і на порозі стає маркіз у своєму солдатському мундирі, а за ним — сер Едмунд Госс та професор… як же це його, вже не пригадую, з Оксфорда. Госс зупинився перед опудалом фламінго під скляним ковпаком і запитав:

«А що ми маємо тут, Б'юк?»

«Це фламінго, сер Едмунд», — відповів маркіз.

«А я уявляв собі фламінго зовсім не таким», — зауважив Госс.

«Дарма, Госс. Зате господь бог уявляв його саме таким», — сказав професор… як його там… Може, я все-таки пригадаю прізвище…

— Не турбуйтеся, — мовив Скріпс.

Очі його блищали. Він подався вперед. У душі його щось наче клекотіло. Щось таке, чого він не міг угамувати.