Розділ «ВЕСНЯНІ ВОДИ»

Вони простували далі. Потім зненацька спинилися. Низенький індіанець звів очі на вивіску. Вона світилася серед ночі над замерзлими вікнами закусочної. «На всяк смак».

— А ось побачимо, що воно за смак, — пробурмотів низенький індіанець.

— У закусочній білих людей з біса смачні біфштекси, — озвався високий. — Повірте червоному братові.

Індіанці нерішуче стояли перед дверима. Високий обернувся до Йогі.

— Білий ватаг має долари?

— Так, гроші в мене є,— відказав Йогі. Він був готовий до наступного випробування. Повертати назад уже пізно. — Я почастую вас, друзі.

— Білий ватаг — благородна людина, — пробурмотів високий індіанець.

— Білий ватаг — справжній скарб, — докинув низенький.

— Ви б зробили для мене те саме, — заперечив Йогі.

Зрештою, може, воно й правда. І оце він іде на ризик.

Колись у Парижі він теж пішов на ризик. І Стів Броуді пішов на ризик. Або принаймні так казали. Кожного дня по всьому світу люди чимось ризикують. У Китаї — китайці. В Африці — африканці. В Єгипті — єгиптяни. У Польщі — поляки. В Росії — росіяни. В Ірландії — ірландці. У Вірменії…

— Вірмени не ризикують, — тихо пробурмотів високий індіанець.

Він немовби прочитав невисловлений сумнів Йогі. Меткі вони люди, ці червоношкірі.

— Навіть у грі?

— Червоний брат гадає, що так, — відказав індіанець.

Його впевнений тон переконав Йогі. Хто ж вони, ці індіанці? Щось-таки за всім цим ховається…

Вони зайшли до закусочної.

ВІД АВТОРА ДО ЧИТАЧА

Саме на цьому місці, читачу, десь після полудня, до нашого дому завітав м-р Ф. Скотт Фіцджеральд і, пробувши якусь часину, раптом сів у камін і не хотів (чи то не міг, га, читачу?) підвестись, щоб дати вогневі живитися чимось іншим і обігрівати кімнату. Я знаю, читачу, що про такі речі не завжди пишуть у книжках, але вони все одно трапляються, і подумай, що вони важать для таких, як ми з тобою, на літературній ниві. Якщо ти визнаєш, що ця частина повісті не така гарна, як могла б бути, то згадай, читачу: подібні речі трапляються щодня у всьому світі. Чи треба мені додавати, читачу, що я почуваю до м-ра Фіцджеральда найглибшу повагу, і нехай тільки хто його зачепить, то я перший боронитиму його! В тому числі й від тебе, читачу, хоч як мені й прикро казати тобі отаке просто в очі, ризикуючи поламати дружбу, якій належить між нами бути.

P.S. До читача. Коли я переглянув цей розділ, читачу, він видався мені не таким уже й кепським. Може, й тобі він сподобається. Сподіваюся, що так. І якщо він тобі сподобається, читачу, а також і решта книжки, то чом би тобі не розповісти про неї своїм знайомим і не переконати їх купити її й собі, як це зробив ти? Я отримую з кожної проданої книжки лише двадцять центів, і хоч двадцять центів на сьогодні чиста мізерія, та коли продати двісті чи триста тисяч примірників, то набіжить чималенький гріш. І їх таки продадуть стільки, якщо книжка сподобається усім так само, як нам з тобою, читачу.