Розділ «ВЕСНЯНІ ВОДИ»

— Авжеж, Брюсе, — погодився Червоний Собака. — Ти чоловік чесний,

Йогі Джонсон розглянувся по кімнаті. Індіанці вже одійшли від бару, і Прудконогий Скунс показував своє намисто кільком зодягненим у смокінги індіанцям, які щойно з'явилися. Двоє лісових індіанців досі грали в більярд. Вони поскидали куртки, і металеві шарніри на штучних руках низенького індіанця виблискували в світлі ламп, що висіли над більярдним столом. Він саме примірявся вдарити одинадцятий раз підряд.

— З цього малого був би добрячий гравець, якби не ота притичина на війні,— зауважив Червоний Собака. — Хочете оглянути наш клуб?

Він узяв від Брюса чек, підписав його, і Йогі пішов за ним до суміжної кімнати.

— Тут засідає наш комітет, — сказав Червоний Собака.

На стінах кімнати висіли оправлені фотографії з автографами ватага Бендера, Френсіса Паркмена, Д. Г. Лоуренса, ватага Мейєрса, Стюарта Едварда Уайта, Мері Остін, Джіма Торпа, генерала Кастера, Гленна Уорнера, Мейбл Додж і великий, на повний зріст, портрет Генрі Водсворта Лонгфелло, писаний олійними фарбами.

За комітетською кімнатою була роздягальня з невеличким купальним басейном, більше схожим на ванну.

— Все воно, звісно, сміховинно мале, як на клуб, — сказав Червоний Собака. — Та загалом це затишний куточок, куди можна заглянути ввечері, як стане нудно. — Він усміхнувся. — Знаєте, ми називаємо його «Вігвам». Це моя вигадка.

— Гарний клубик, — похвалив Йогі.

— Записуйтесь, якщо хочете, — запропонував Червоний Собака. — Ви якого племені?

— Що ви маєте на увазі?

— Ваш рід. Хто ви — з лисиць чи з оджибвеїв? Чи, може, з племені крі?

— А-а, — мовив Йогі.— Мої батьки приїхали із Швеції.

Червоний Собака пильно глянув на нього. Очі його повужчали.

— Ви не жартуєте?

— Ні. Вони десь звідти — чи то із Швеції, чи то з Норвегії,— відказав Йогі.

— Отож я й подумав, що ви начебто схожий на білого, — сказав Червоний Собака. — Добре, що все вчасно з'ясувалося. А то було б галасу… — Він узявся рукою за голову й міцно стулив губи. — Ану, ти! — Він раптом підступив до Йогі й схопив його за рукав. Йогі відчув, як у живіт йому вперлося дуло пістолета. — Іди-но тихцем у першу кімнату, забирай своє пальто й капелюх і катай звідси, ніби нічого не сталося. Чемненько попрощайся з усіма, хто до тебе заговорить. І ніколи більше сюди не потикайся. Зрозумів, ти, шведе?

— Зрозумів, — відказав Йогі.— Заберіть свою пукавку. Я її не боюся.

— Роби, що тобі кажуть, — звелів Червоний Собака. — Що ж до тих двох більярдистів, які тебе привели, то я їх швидко витурю.

Йогі повернувся в яскраво освітлену кімнату, поглянув на прилавок, із-за якого глипав на нього бармен Брюс, і, взявши свій капелюх та пальто, сказав «добраніч» Прудконогому Скунсові, що поцікавився, чому він так рано йде. Брюс відчинив йому ляду. Коли Йогі ступив на драбину, негр засміявся.