Розділ шостий

— Я обіцяв вам відповісти. Ви завели мову про певну єдність, над створенням якої зараз працюють люди, але цієї єдности ще не існує. Світової спілки масонів не існує. Якщо вона буде створена — і я повторюю, що масони з дещо прихованою ревністю працюють над цим великим завданням, — тоді й символ віри цієї спілки стане єдиним, і він звучатиме: «Écrasez l'infâme»[64].

— Примусово? Це було б нетолерантно.

— До проблеми толерантности ви навряд чи доросли, інженере. Але запам'ятайте, що толерантність — це злочин, коли йдеться про зло.

— То виходить, що Бог — зло?

— Метафізика — ось що є злом. Адже вона годиться лише для того, щоб заколисати ревність, із якою ми маємо братися за створення цього нового суспільства, цього храму. Й тут об'єднані ложі «Великого Сходу» Франції ще покоління тому подали приклад, викресливши з усіх своїх документів ім'я Боже. Ми, італійці, наслідували цей приклад...

— Цілком по-католицькому!

— Ви маєте на увазі...

— Мені здається, що це цілком у католицькому дусі — викреслити Бога!

— Ви хочете сказати...

— Нічого достойного уваги, пане Сеттембріні. Не зважайте особливо на мої балачки. Просто цієї миті мені здалося, що атеїзм є надзвичайно католицьким явищем, і Бога викреслюють лише для того, щоб стати ще правовірнішими католиками.

Потім запанувала пауза й стало ясно, що Сеттембріні витримав її з суто педагогічної завбачливости. Після виразного мовчання він відповів:

— Інженере, я зовсім далекий від бажання зачепити вас чи похитнути ваші протестантські погляди. Ми говорили про толерантність... Зайве наголошувати, що я ставлюся до протестантизму більш ніж терпимо й глибоко захоплююся ним як історичним опонентом придушувачів сумління. Винайдення мистецтва друкарства та реформація були й залишаються двома найвищими заслугами Центральної Європи перед людством. Безперечно. Але після того, що ви зараз висловили, я не маю сумніву, ви правильно мене розумієте, якщо я зауважу, що це лише один бік справи, а є ще й другий. У протестантизмі криються елементи... В самій особі вашого реформатора крились елементи... Я маю на увазі елементи блаженного спокою та гіпнотичного заглиблення в себе, які мають неєвропейське походження, вони чужі й ворожі життєвому устрою цієї діяльної частини земної кулі. Пригляньтеся лишень до нього, до вашого Лютера! Подивіться на його портрети, в молодому віці й пізніші! Яка в нього будова черепа, які в нього вилиці, який дивний розріз очей! Мій друже, це ж Азія! Мене б здивувало, мене б вельми здивувало, якби тут не виявилося якогось вендо-слов'янсько-сарматського домішку; й за відсутности стійкої рівноваги у вашій країні ця грандіозна постать — хто ж стане заперечувати її грандіозність — лягла надмірним і небезпечним тягарем на одну шальку терезів, а саме на східну, яка перетягла з такою силою, що західна ще й досі гойдається у височині...

Від гуманістичного бюрка біля віконця Сеттембріні перейшов до круглого столу з карафкою, ближче до свого учня, що сидів біля стіни на канапі без спинки, спершись ліктем об коліно та обхопивши долонею підборіддя.

— Caro, — промовив Сеттембріні. — Caro amigo![65] На нас чекають великі рішення, рішення, що мають виняткове значення для щастя та будучини Європи, і все це випадає на долю вашої країни, в душі її народу має визріти велике рішення. Розташована між Сходом і Заходом, ваша країна має зробити вибір, приєднатися до тієї чи тієї сфери, які обидві домагаються заволодіти її сутністю. Ви молодий, ви братимете участь у прийнятті цього рішення, ви покликані вплинути на нього. Тому благословімо долю, що закинула нас у ці жахливі місця, адже таким чином я одержав можливість упливати своїм не таким-то невмілим і не таким-то й млявим словом на вашу сприйнятливу молоду душу й дати їй відчути всю ту відповідальність, яку ваша країна несе перед цивілізацією...

Ганс Касторп сидів, стискаючи пальцями підборіддя. Він дивився крізь віконце мансарди, і в його простодушних очах можна було прочитати певний опір словам свого наставника. Він змовчав.

— Мовчите, — схвильовано вів далі Сеттембріні. — Ви й ваша країна надаєте перевагу завбачливому мовчанню, непроникність якого не дає можливости з'ясувати його глибину. Ви не любите слово, може, не володієте ним чи ставитесь до нього з неприязню; світ, що вживає артикульоване мовлення, не знає й не зможе дізнатися, чого йому чекати від вас. Мій друже, це небезпечно... Мова є втіленням культури... Слово, навіть коли воно суперечливе, пов'язує... А безсловесність засуджує на самотність. Треба сподіватися, що ви зруйнуєте свою самотність за допомогою дій. Ви дозволяєте вашому братові Джакомо (так Сеттембріні заради зручности називав Йоахима), ви дозволяєте вашому братові Джакомо через ваше мовчання випередити вас дією, і він «обох страшним ударом валить, а решта утікає».

Ганс Касторп розсміявся, посміхнувсь і Сеттембріні, задоволений враженням від власних пластичних слів.

— Гаразд, давайте посміємося! — сказав він. — До веселощів я завжди готовий. «Сміх — це поблискування душі», — сказав один давній автор. Так, ми відхилилися від теми й перейшли до тих труднощів, з якими, мушу визнати, стикається також і наша підготовча робота зі створення світової масонської спілки, і ці труднощі нам якраз завдає протестанська Європа... — Й Сеттембріні захоплено говорив далі про ідею цієї світової спілки, що зародилася в Угорщині і чиє втілення в життя, на яке покладають стільки надій, зробить масонство вирішальною силою в цілому світі. Він проходом показав листи, які отримав од впливових членів спілки з-за кордону, власноручне послання швейцарського великого майстра, брата тридцять третього ступеня Картьє ла Танта, і розповів про план оголосити штучну мову есперанто мовою світової спілки. В запалі він також заторкнув сферу зовнішньої політики, одне схвалював, інше відкидав, давав оцінку шансам, які мають революційно-республіканські ідеї на його батьківщині, в Іспанії, в Португалії. За його твердженням, він листувався з особами, що стоять на чолі великої ложі монархії, згаданої ним останньою. Безперечно, там справа дозріває до остаточного рішення. Нехай Ганс Касторп пригадає його слова, коли найближчим часом події на рівнині почнуть стрімко розвиватись. І Ганс Касторп обіцяв пригадати.

Варто зауважити, що розмова про масонство з обома менторами та їхнім учнем відбувалася ще до повернення Йоахима до тих, хто жив тут, нагорі. Тоді як дискусія, яку ми опишемо зараз, розгорнулася вже тоді, коли він знову опинився тут, за його присутности, через дев'ять тижнів після повернення, на початку жовтня; ця зустріч під осіннім сонечком перед курзалою, за прохолодними напоями, саме тому так запам'яталася Гансові Касторпу, оскільки якраз тоді він почав потай непокоїтися за Йоахима, хоча зазвичай такі ознаки та явища, як біль у горлі та хрипкий голос видаються цілком безневинними, та для молодого Ганса Касторпа вони постали в якомусь дивному світлі, — в тому світлі, яке, так би мовити, йшло з Йоахимових очей: ці очі, й так великі та лагідні, здавалися саме того дня ніби ще більшими й глибшими, вони мали в собі задумливий і, нехай читач дозволить мені це слово, загрозливий вираз, а також уже згадане тихе світло, що йшло зсередини, причому ми б неправильно означили почуття Ганса Касторпа, якби сказали, що це світло йому не сподобалося, — навпаки, воно навіть дуже йому подобалось, але водночас і тривожило. Словом, ці враження можна відобразити лише досить плутано, оскільки саме такою є їхня власна природа.

А щодо розмови, точніше диспуту між Нафтою та Сеттембріні, то це була окрема справа, вона не перебувала в прямому зв'язку з наведеними вище роз'ясненнями стосовно сутности масонських лож. Окрім братів під час диспуту були також присутні Ферґе та Везаль; усі брали в розмові активну участь, хоча, можливо, не всім ця тема була до снаги — панові Ферґе, наприклад, однозначно ні. Але суперечка, яку ведуть так, ніби йдеться про життя або смерть, а водночас із таким дотепом та блиском, ніби це зовсім не справа життя або смерти, а лишень елегантне розумове змагання, — такими, зрештою, були всі диспути між Сеттембріні та Нафтою, — тож подібна суперечка цікава сама собою навіть для того, хто мало що в ній тямить і лише туманно здогадується про її значення. Ба, навіть сторонні люди, що сиділи довкола, здивовано дослухалися, захоплені пристрасністю та вишуканістю цього словесного герцю.