Розділ шостий

Зрештою, виявилося, що вся ця застуда була лише вигадкою. Об'єктивний аналіз показав те саме, що й огляди надвірного радника, результати яких якраз і змусили лікарів затримати щирого Йоахима, аби він ще трохи підлікувався, перш ніж поспішати назад до війська, під його прапори. Призначений йому жовтневий термін промайнув непомітно й тихо. Ані надвірний радник, ані брати не обмовилися жодним словом: проминули його мовчки, потупивши очі. Після результатів звичайного щомісячного огляду Беренса, продиктованих його асистентові, обізнаному на людських душах, а також даних фотографічної пластини, стало цілком зрозуміло, що про від'їзд можна вести мову лише як про цілком самовільний, бо зараз особливо важливо продовжити свою службу тут, нагорі, продовжити з незворушною залізною витримкою, аж поки Йоахим набуде необхідної витривалости для військової служби на рівнині та виконання присяги. Таким був цілком переконливий пароль, на якому обидві сторони зійшлися без жодних дискусій. Та, насправді, жоден не був надто вже переконаним, що інший у глибині душі визнає цей пароль, і якщо при зустрічах брати тупили очі, то саме через цей сумнів, а тупили їх лише після того, як погляди зустрічалися. А це траплялося частенько після того колоквіуму з літератури, коли Ганс Касторп уперше запримітив у очах Йоахима якесь потайне нове світло, якийсь дивний «загрозливий» вираз. Й ось що трапилося якось за столом: захриплий Йоахим нараз похлинувся, та ще й так сильно, що заледве зміг віддихатися. Поки Йоахим переводив подих, прикривши рота серветкою, а пані Маґнус, його сусідка, за старим методом, плескала його по спині, — очі братів зустрілися, і в цій зустрічі поглядів було щось таке, що потрясло Ганса Касторпа більше, ніж сам інцидент, який міг, звичайно, трапитися з кожним; по тому Йоахим потупив очі та, притискаючи до рота серветку, вийшов з їдальні, щоб відкашлятися за дверима.

Посміхаючись, хоча досі ще блідий, повернувся він хвилин за десять, з вибаченням на вустах за те, що мимовільно потурбував сусідів, і знову взявся разом з усіма за надмірно багату вечерю. Потім про цей банальний випадок забули, ніхто навіть не згадував. Але коли за кілька днів те саме трапилося за пишним другим сніданком, — зрештою, зустрічі поглядів не було, принаймні, між братами, оскільки Ганс Касторп, схилившись над тарілкою, й далі їв, ніби нічого не помічає; але після сніданку про цей випадок таки зайшла мова, і Йоахим став лаяти цю пані, кляту Мілендонк, адже саме вона минулого разу своїм безглуздим запитанням спровокувала, навіяла, наврочила йому, хай їй чорт.

Так, тут відбулося навіювання, сказав Ганс Касторп, цікаво зауважити, хоча і вийшла неприємність. І Йоахим, після того, як явище отримало свою назву, став надалі досить успішно боротися проти відьомства й похлинався не частіше, ніж люди, які не зазнали пристріту: наступного разу він похлинувся лише за дев'ять-десять днів, і тут уже не було про що говорити.

Проте його запросили поза чергою до Радаманта. Старша записала Йоахима на прийом і, очевидно, то було зовсім не зле; раз у санаторії був ларингоскоп, то докучливе хрипіння видавалося цілком достатнім приводом, щоб видобути з шафи хитромудрий прилад, до того ж це хрипіння часом переходило в багатогодинну втрату голосу, на додачу знову з'являвся біль у горлі, це траплялося щоразу, тільки-но Йоахим забував розм'якшити горлянку слиновидільними засобами, і хоча тепер Йоахим і похлинався не частіше від інших, та було це лише завдяки надзвичайній обережності під час їжі, чому він майже ввесь час відставав од сусідів за столом.

Тож надвірний радник довго наводив дзеркальце на горло Йоахима, освітлюючи, оглядаючи та зазираючи в нього якомога глибше; після огляду пацієнт, на наполегливе прохання Ганса Касторпа, зразу зайшов до нього на балкон, аби про все доповісти.

— Було досить неприємно й лоскітно, — сказав Йоахим майже пошепки, оскільки якраз була година головного лежання, під час якого треба було дотримуватися тиші, — зрештою Беренс нагородив сім мішків про подразнення горла й заявив, що горло щодня треба змащувати, завтра він хоче почати з припалюваннями, тільки спершу має приготувати ліки. Отже подразнення й припалювання. В голові Ганса Касторпа роїлися всілякі думки, споріднені між собою, пригадалися нараз такі далекі йому люди, як кульгавий консьєрж і дама, яка цілий тиждень хапалася за вухо, хоча потім її цілком заспокоїли, в Ганса Касторпа крутилося на язиці ще безліч запитань, але він їх не ставив, а вирішив викласти їх надвірному радникові за розмовою тет-а-тет; зараз він просто обмежився тим, що висловив Йоахиму своє задоволення, оскільки неприємне явище взято під контроль і надвірний радник займеться ним особисто. Беренс молодець і, безперечно, знайде необхідні ліки. На це Йоахим кивнув, не дивлячись на брата, обвернувся і пішов на свою лоджію.

Що ж сталося зі щирим Йоахимом? Останніми днями в його очах з'явилася така непевність та полохливість. Іще зовсім недавно старша сестра Мілендонк спробувала була просвердлити поглядом його лагідні, темні очі, але зазнала поразки; проте якби вона зараз відновила свою спробу, хто зна, на чиєму боці була б перевага. В кожному разі він уникав зустрічатися з людьми поглядом, а якщо справа таки доходила до цього (адже Ганс Касторп часто на нього дивився), то від цього не було легше. Коли Йоахим пішов, а Ганс Касторп залишився за своїм перестінком пригнічений усім почутим, він відчув нездоланну спокусу тут-таки піти до шефа і вимагати від нього пояснень. Проте це було неможливо, адже Йоахим почув би, як він виходить, тому довелося відкласти свій намір і спробувати перехопити Беренса по обіді.

Але йому не пощастило. Дивно! Ніяк не вдавалося йому вполювати надвірного радника ні того вечора, ні протягом наступних двох днів. Звичайно, трохи заважав Йоахим, адже він не мав про це нічого знати, та все-таки лише цим не можна було пояснити цілковиту неможливість десь, урешті, перехопити Радаманта й домогтися розмови з ним. Ганс Касторп шукав його в усьому санаторії й скрізь питав про нього, його посилали то в одне, то в інше місце, де він неодмінно мав застати надвірного радника, та постійно виявлялося, що той уже пішов. Щоправда, Беренс був під час одного столування, але сидів дуже далеко, за «поганим» російським столом і зник перед десертом. Кілька разів Гансові Касторпу здавалося, що він ось-ось уже тримає його за руку, бачив його то на сходах, то в коридорах, надвірний радник розмовляв з доктором Кроковскі, зі старшою, з кимось із пацієнтів, і Ганс Касторп терпляче чекав, коли той звільниться. Та тільки-но відводив погляд, як Беренса вже не було.

Аж на четвертий день він досяг-таки мети. Зі свого балкона побачив, що переслідуваний ним головний лікар вийшов у сад і дає розпорядження садівникові, тож Ганс Касторп притьмом вислизнув з-під ковдри та збіг донизу. Надвірний радник, згорбившись та загрібаючи руками саме йшов до себе. Ганс Касторп поквапився навздогін і навіть дозволив собі гукнути його, але той не чув. Нарешті, захеканий, таки наздогнав Беренса й змусив зупинитися.

— Що ви тут забули? — накинувся на нього надвірний радник, вирячивши очі. — Чи, може я маю вручити вам особистий примірник розпорядку дня? По-моєму, зараз година лежання. Ваша крива й ваша світлина не дають вам жодних підстав удавати з себе якогось там пана-барона. Було б добре встановити тут у саду божественного страхопуда, щоб він грозив посадити на палю тих хворих, які самовільно вештаються між другою та четвертою. Що вам, власне, треба?

— Пане надвірний раднику, на хвилиночку, я маю обов'язково з вами переговорити!

— Я помітив, що це вам уже давно вбилося в голову. Ви ганяєтеся за мною, так ніби я краля чи бозна-яка насолода. Чого ж вам треба від мене?

— Тільки щодо мого брата, пане надвірний раднику, щиро перепрошую! Ось йому змащують горло... Я переконаний, що все йде у правильному напрямку. У цьому ж нічого небезпечного немає?.. Лише про це я хотів запитати.

— Ви завжди хочете, щоб не було нічого небезпечного, Касторп, така вже ваша вдача. А часом ви самі схильні вдаватися до не таких-то й безпечних занять, але тоді ви ставитеся до цього так, ніби вони цілком безпечні й сподіваєтеся догодити Богові та людям. Ви, шановний, усе-таки боягуз і проноза, і коли ваш брат називає вас людиною цивільною, то це ще дуже м'яко сказано.

— Все може бути, пане надвірний раднику. Звичайно, мої недоліки очевидні. Але ж суть у тому, що зараз ідеться не про них, і я ось уже три дні хочу попросити вас, щоб ви...

— Запропонував вам підсолоджену, підфарбовану правду! Ви чіпляєтеся до мене й набридаєте, аби я підтримав у вас ваше кляте лицемірство й ви могли би спати сном праведника, коли інші не сплять і несуть за все відповідальність?

— Але, пане надвірний раднику, ви надто суворі до мене. Я хотів якраз навпаки...

— Так, суворість, це зовсім не ваша риса. Ось ваш брат — цілком інша натура, він зроблений з іншого тіста. Знає, в чому річ. Знає й мовчить, ви розумієте мене? Він не хапає людей за полу, щоб вони напустили йому рожевого туману про те, що все цілком безпечно. Він знав, що робив і що ставив на карту, він є справжнім чоловіком і вміє триматись, а також тримати язик за зубами, і це є чоловічим мистецтвом, а такі як ви, двоногі сніжинки, на це не здатні. Але я вам заявляю, Касторп, якщо ви почнете влаштовувати тут сцени, зчините крик і віддастеся на волю своїх цивільних почуттів, я вас звідси викину. Тут місце тільки для мужніх, розумієте мене?

Ганс Касторп мовчав. Його обличчя нараз також укрилося плямами, адже він зблід. Він був мідяно-червоного кольору, тому цілком збліднути не міг. Нарешті тремкими губами промовив:

— Я дуже вдячний вам, пане надвірний раднику. Тепер я також знаю правду, адже, гадаю, ви не стали би так — як би це сказати — врочисто зі мною говорити, якби справи Йоахима не були справді серйозними. І я зовсім не збираюся влаштовувати сцени та крики, тут ви до мене несправедливі. Що ж до тактовного мовчання, то на це в мене також вистачить сил, можете мені повірити.