Розділ шостий

— І все-таки, — вів далі Нафта після невеликої паузи, — я б радив вам не дивитися так легко на цю людину та його справу, й раз уже ми завели мову про такі речі, я просив би вас навіть остерігатися його. Банальності далеко до невинности. А обмеженість може бути не такою-то й сумирною. Ці люди влили немало води в те вино, що колись було вогняним, але сама ідея світової масонської спілки досить живуча й може витримати немало води: масонство зберігає в собі залишки плідної таємниці, й цілком зрозуміло, що ложі впливають на світову політику; не варто сумніватись і в тому, що в нашому шановному панові Сеттембріні треба бачити не лише його самого, але й сили, що стоять за ним, прибічником та емісаром яких він якраз і є...

— Емісаром?

— Ну так, він — шукач прозелітів, ловець людських душ.

«А ти чий емісар?» — подумав собі Ганс Касторп, а вголос сказав:

— Дякую, професоре Нафта. Щиро вдячний за натяк і застереження. Знаєте що? Ось я піднімуся поверхом вище, якщо там на горі це можна ще назвати поверхом, і злегка промацаю цього замаскованого члена ложі. Учень має прагнути до знань та бути безстрашним... Звичайно, і обережним... З емісарами, ясна річ, треба бути особливо пильним.

Він може сміливо просити в Сеттембріні подальших настанов, адже італієць не мав жодних підстав дорікати Нафті за балакучість, та й сам він не робив таємниці з того, що належить до гармонійного товариства, «Rivista della Massoneria Italiana»[62] відкрито лежав у нього на столі — Ганс Касторп просто не звернув на той часопис уваги. І коли він, якого просвітив Нафта під час останньої бесіди, повернув розмову на певне королівське мистецтво так, мовби причетність Сеттембріні до нього не викликає жодних сумнівів, то зустрівся лише з дуже незначним опором. Щоправда, стосовно деяких питань літератор, справді, не надто розводився, й тільки-но заходила про них мова, він замовкав буквально з викликом, зв'язаний, очевидно, тими терористичними обітницями, про які згадував Нафта: то були дріб'язкові таємниці щодо зовнішніх обрядів та його власного місця в рамках цієї дивної організації. А щодо всього іншого він дуже охоче й навіть багатослівно змальовував Гансові Касторпу промовисту картину поширення своєї ліги, вплив якої через її майже двадцять тисяч лож і сто п'ятдесят великих лож поширювався навіть на такі цивілізації, як Гаїті та негритянська республіка Ліберія, й охоплював усю планету. Він виявився також досить обізнаним щодо цілого ряду видатних імен, чиї носії були в минулому або ж є тепер масонами, назвав Вольтера, генерала Лафаєта і Наполеона, Франкліна і Вашінґтона, Мадзіні і Ґарібальді, а з живих — навіть короля Англії, окрім того ще безліч осіб, що стояли біля керма багатьох європейських держав, членів урядів та парламентів.

Ганс Касторп виявив свою повагу, але не здивувався. Те саме відбувається й у студентських корпораціях, зауважив він. Їхні члени підтримують між собою зв'язок усе життя, добре можуть улаштовувати своїх, тож людині, яка не належить до корпоративного братства, навряд чи випаде високо піднятися щаблями службової ієрархії. Тому, можливо, панові Сеттембріні не варто підкреслювати належність таких славетних осіб до масонських лож, як щось особливо для них принадне: адже можна припустити й зворотне — що заміщення таких високих посад членами спілки лише доводить її могутність і що масонство, очевидно, відіграє значно більшу роль у світовій політиці, ніж то хоче визнати пан Сеттембріні.

Сеттембріні посміхнувся. Він став навіть обмахуватися, наче віялом, примірником «Massoneria», що якраз тримав у руках. Чи не хочуть його заманити в пастку, поцікавився він. Прагнуть затягти в розмову щодо політичної сутности чи то про суть політичного духу ложі?

— Даремна хитрість, інженере! Так, ми прямо й відверто сповідуємо політику. Ми не визнаємо за нею тієї одіозности, яка з погляду деяких дурнів пов'язана з цим словом чи терміном, а ці дурні сидять переважно у вашій країні, інженере, більше майже ніде. Друг людства взагалі не може збагнути різниці між політикою та неполітикою. Немає нічого, що не належить до політики. Все є політикою.

— Геть усе?

— Я чудово знаю, що існують люди, які вважають за потрібне підкреслювати аполітичну природу первинних ідей масонства. Але ці люди бавляться в слова і проводять кордони, які вже давно пора назвати уявними та безглуздими. По-перше, принаймні іспанські ложі з самого початку виявили свою політичну забарвленість...

— Можу собі уявити.

— Ви не так багато можете собі уявити, інженере. Не думайте, що ви отак-ось відразу здатні багато чого уявити, спробуйте краще сприйняти й засвоїти, — я прошу вас про це заради вас самих, заради інтересів вашої країни, заради інтересів усієї Європи, — засвоїти те, що я маю намір вам утовкмачити, отже, по-друге, ідея масонства ніколи не була аполітичною, в жодні часи, та й бути не могла, якщо ж таки вважала себе аполітичною, то помилялася стосовно своєї сутности. Що ми є? Будівничі та підсобні робітники на зведенні великої споруди. Мета в усіх одна — найвище благо цілого, основний закон братства. Що ж це за благо, що за споруда? Майстерно зведена споруда суспільства, досконале людство, новий Єрусалим. То скажіть, будь ласка, до чого тут політика й неполітика? Та вся річ у тому, що сама проблема суспільства, проблема співіснування людей є політикою, політикою від початку й до кінця, й тільки політикою. Той, хто присвячує себе цій проблемі, — а такий, що ухиляється, не гідний називатися людиною, — приречений бути політиком як внутрішньо, так і зовнішньо, тож зрозуміло, що мистецтво вільного муляра є мистецтвом управління...

— Управління...

— Що в масонів-ілюмінатів був ступінь «правителя»...

— Дуже добре, пане Сеттембріні, мистецтво управління, ступінь правителя, це мені до вподоби. Але скажіть мені одне: всі ви разом, у ложі — ви християни?

— Perche?[63]

— Перепрошую, я поставлю запитання інакше, більш загально й простіше: ви в Бога віруєте?

— Добре, я відповім. Але чому ви про це питаєте?

— Я до цього не хотів вас спокушати, але, ви знаєте, в Біблії є така оповідь. Один пан спокушає Христа, простягти йому римську монету, а Христос відповідає, що треба віддати кесареве кесарю, а боже — Богу. Тож мені здається, що цей приклад показує, в чому різниця між політикою та неполітикою. Якщо Бог існує, то існує й така різниця. Вірять масони в Бога?