Розділ шостий

— І бігом, — іронічно відгукнувся Нафта. — Тільки б не справляти тризну за померлим довше належного, тільки б не занадто впадати у благоговіння перед таким простим фактом, без якого, проте, не існувало б ні архітектури, ні малярства, ні скульптури, ні музики, ні поезії.

— Він дезертирствує до прапора, — мрійливо промовив Ганс Касторп.

— Незрозумілість вашого зауваження, інженере, — промовив Сеттембріні, — вже сама каже про його хибність. А переживання смерти все-таки залишається переживанням життя, або ж це просто примара.

— А будуть у «павільйоні життя» відображені еротичні символи, як на древніх саркофагах? — серйозним тоном запитав Ганс Касторп.

— У всякому разі, там буде вся палітра почуттів, — запевнив Нафта. — У мармурі та на полотні в класичній манері звеличуватиметься людське тіло, те гріховне тіло, яке хочуть порятувати від тління, що зовсім не дивує, адже від великої до нього ніжности навіть не дозволяють більше його карати.

Тут утрутився Везаль з темою тортур, що й слід було від нього чекати. Як ставляться панове до допиту з тортурами? Він, Фердинанд, коли їздив у справах, ніколи не пропускав нагоди в старовинних культурних центрах відвідати ті потайні місця, де колись застосовували такі методи випробовування сумління. З метою розширення власної освіти він побував у катівнях Нюрнберга та Регенсбурга й детально з ними ознайомився. Нічого не скажеш, там заради спасіння душі справді не надто ніжно поводилися з тілом, вигадавши для цього немало дотепних способів. І навіть крику там не було. Заткнуть рот затичкою, знаменитою дерев'яною грушею — навіть це вже не надто велика насолода, — а потім спокійно беруться до діла.

— Porcheria[44], — пробурчав Сеттембріні.

Ферґе, віддавши належне груші та спокійній діловитості, додав, що все-таки більшої підлоти, ніж промацування плеври, навіть тоді ніхто не придумав.

Та це ж робилося, щоб його полікувати!

Закостеніла душа та зневажена справедливість не меншою мірою служили виправданням тимчасової жорстокости. Крім того, тортури є плодом того ж таки раціоналістичного поступу.

Нафта, напевне, не сповна розуму.

Ні, таки при своєму розумі. Пан Сеттембріні гуманітарій і, очевидно, мало знайомий з історією середньовічного судочинства. То був процес поступової раціоналізації, так що з часом, на догоду розумові, Бога остаточно витіснили з юриспруденції. Від суду Божого довелося відмовитись, оскільки було помічено, що перемагає сильніший, навіть коли він неправий. Такі люди, як пан Сеттембріні, маловіри, критикани, привернули до цього увагу й домоглися того, що місце старого, наївного судочинства зайняла інквізиція, яка вже не розраховувала на Боже втручання на користь правого й прагнула добитися від звинуваченого зізнання. Жодного вироку без особистого зізнання — досить послухати, що досі ще кажуть у народі: це інстинктивне переконання міцно загніздилося в головах людей, і хай би яким послідовним був ланцюг доказів, без зізнання обвинувальний вирок усе-таки здаватиметься всім незаконним. Як же його домогтися? Як попри самі лише докази та підозри відкрити правду? Як зазирнути в серце, в мозок людини, яка цю правду приховує і все заперечує? Якщо дух опирається, то не залишається нічого іншого, як звернутися до тіла — принаймні, воно в наших руках. Застосування тортур, як засобу добитися конче необхідного зізнання, диктувалося розумом. Та якщо вже говорити про те, хто вимагав увести й увів у судочинство категорію зізнання, то зробив це не хто інший, як пан Сеттембріні, а отже він і є ініціатором тортур.

Гуманіст закликав товариство не вірити жодному слову пана Нафти. Все це від лукавого. Якби все було так, як описує пан Нафта, якби розум справді виявився винахідником усіх цих страхіть, це лише доводило б, наскільки розум у всі часи потребував підтримки й просвіти та наскільки необгрунтованими є побоювання прихильників природного інстинкту, що на землі все стане аж надто розумним. Та попередній промовець збився на манівці. Всі ці процесуальні жахіття лише тому не можна приписувати розумові, що в їхній основі лежала віра про існування пекла. Щоб у цьому переконатися, досить зазирнути в музеї та колишні катівні: диба, гаки, вогонь, кліщі, — все це, цілком очевидно, було плодом фантазії людей, які в своєму дитячому засліпленні побожно намагалися відтворити вічні муки, які чекають грішників на тому світі. Більше того, адже злочинцеві щиро бажали допомогти. Гадали, що бідолашна його душа прагне до зізнання й лише плоть, як зле начало, чинить опір благому пориву. Тому вважалося, що, поборюючи плоть, злочинцеві надають істинну послугу. Аскетичне безумство...

— А давні римляни також були в його полоні?

— Римляни? Ма que![45]

— Але ж і вони застосовували тортури, як засіб судочинства.

З логікою тут було щось негаразд... Ганс Касторп спробував вивести всіх з глухого кута, самочинно висунувши проблему смертної кари, ніби така тема була йому під силу. Тортури було скасовано, але в слідчого залишалося достатньо засобів зламати опір обвинуваченого. А ось смертна кара, очевидно, безсмертна, без неї не обійтися. Навіть найцивілізованіші нації залишають її недоторканою. У французів усі ті депортації в колонії принесли надто негативний результат. Просто ніхто не знає, що практично вчинити з деякими людиноподібними особинами, хіба що вкоротити їх на голову.

Це зовсім не «людиноподібні», поправив його пан Сеттембріні, а такі самі люди, як шановний інженер і він сам, просто вони надто слабкодухі та стали жертвою недосконалого суспільного ладу. Й він розповів про запеклого злочинця, вбивцю-рецидивіста, типового «кровожерливого звіра» та «бестію в людській подобі», як люблять висловлюватись у звинувальних промовах прокурори, — ця людина обписала стіни своєї камери віршами. І досить непоганими віршами, — набагато кращими за ту писанину, яку часом складають самі стовпи правосуддя.

— Це трохи несподіваним чином висвітлює природу мистецтва, — зауважив Нафта. Окрім того, він не бачить тут нічого особливого.

Ганс Касторп сподівався, що пан Нафта висловиться за збереження смертної кари. Нафта, гадав він, є не менш революційним, ніж пан Сеттембріні, але в охоронному сенсі, революціонер-охоронець.