Розділ «Епілог»

Не закликаю тебе стрибати з високих будівель чи плавати з китами, боронь Боже (хоча, по секрету, мені хотілося б думати, що ти це зробиш). Закликаю тебе жити відчайдушно. Підштовхуй себе. Не засиджуйся. Гордо носи смугасті колготи. А якщо ти наполягатимеш на тому, щоб осісти з якимось дурнуватим хлопцем, переконайся, що дещо з твоїх запасів приховано. Знати, що в тебе все ще залишаються різноманітні можливості, — розкіш. Знання, що їх тобі я надав, приглушує і мій біль.

Оце й усе. Ти глибоко засіла в моєму серці. Ще тоді, коли вперше до мене прийшла, у дурнуватому одязі та зі своїми несмішними жартами, зі своєю цілковитою неспроможністю приховати будь-яке почуття.

Ти так сильно змінила моє життя, більше, ніж ці гроші зможуть змінити твоє.

Не думай про мене занадто часто. Не хочу, щоб ти сиділа заплакана. Просто живи на повну.

Просто живи.

З любов’ю,

Вілл

Сльозинка впала на розхитаний столик. Я витерла щоки долонею й поклала листа на стіл. Тільки через декілька хвилин я змогла знову чітко все бачити.

— Ще кави? — з’явившись переді мною, запитав офіціант.

Я глянула на нього. Він був молодшим, аніж я спочатку подумала, і вже скинув свою бундючну маску. Можливо, паризьких офіціантів учать співчутливо ставитися до жінок, які плачуть.

— Може… коньяку? — Подивився на лист і всміхнувся. У його усмішці був слабкий натяк на розуміння.

— Ні, — у відповідь усміхнулась я, — дякую. Я… мені ще дещо треба зробити.

Я оплатила рахунок, згорнула лист і акуратно поклала його в кишеню.

Виходячи з-за столу, я поправила сумку на плечі та попрямувала до парфумерної крамниці й до цілого Парижа, що за нею простягався.