Розділ «23»

Я вже хотіла якось насмішкувато відповісти, а тоді зрозуміла, що він дивиться на мене зі справжнім задоволенням.

— Дякую! — відповіла я. — Ти теж не надто занедбаний.

У головному готельному комплексі була дискотека, тому незадовго до десятої години — коли Натан пішов до Карен — ми рушили на пляж, у наших вухах грала музика, а приємний шум трьох коктейлів пом’якшував мої рухи.

О, там було так гарно! Ніч була тепла, легенький вітрець доносив запахи барбекю, теплих масел на шкірі, слабкий запах солі з моря. Ми з Віллом зупинилися біля нашого улюбленого дерева. Хтось розводив вогонь на пляжі, мабуть, щось готували, і все, що лишилося, — купка розжареного вугілля.

— Я не хочу їхати додому, — сказала я в темряві.

— Це місце важко покидати.

— Я не думала, що такі місця існують за межами фільмів, — сказала я, повернувшись до Вілла обличчям. — Це змусило мене замислитися про те, що ти, мабуть, казав правду за все інше.

Він усміхався. Його обличчя здавалося розслабленим і щасливим, він примружився, дивлячись на мене.

Я глянула на Вілла, і цього разу вперше без внутрішнього страху.

— Ти радий, що приїхав? — запитала я непевно.

Він кивнув.

— О, так.

— Ха! — Я махнула рукою.

І потім, коли хтось умикнув музику біля бару, я скинула взуття й почала танцювати. Це звучить нерозумно — така поведінка, через яку наступного дня можеш ніяковіти. Але там, у чорнильній темряві, наполовину п’яна від нестачі сну, з вогнем і повсюдним морем, з неосяжним небом, зі звуками музики, з усміхненим Віллом, я не могла визначити, чим таким виповнювалося моє серце, але мені просто треба було танцювати. Я танцювала, сміючись, не соромлячись, не турбуючись про те, що нас хтось бачить. Я відчувала погляд Вілла, і я знала, що він знав, — це була єдина можлива реакція на останні десять днів. А бодай йому!.. На останні шість місяців.

Співанка закінчилась, і я впала, задихана, біля його ніг.

— Ти… — сказав він.

— Що? — Моя усмішка була грайливою. Я була нестійка, наелектризована. Я практично не відповідала за свої дії.

Він похитав головою.

Я повільно звелася на босі ноги, підійшла до самісінького візка, а тоді ковзнула йому на коліна, так, що моє обличчя було на відстані декількох дюймів від його. Після попереднього вечора це якось не видавалося такою різкою зміною.

— Ти… — Його сині очі, які мерехтіли від вогню, задивилися в мої. Він пахтів сонцем, багаттям і чимось різким і цитрусовим.