Розділ 7 Не дозволяйте власним страхам пускати коріння

Невдача допомагає цінувати успіх

Невдача допомагає цінувати успіх – це четвертий урок. Повірте, коли після тижневої боротьби з мобільним телефоном мені вдалося притиснути його до плеча, я гідно оцінив свою перемогу. Що важча робота, то солодша перемога. Скільки разів ви озиралися на свої перемоги і думали, як приємно перемогти після тривалої боротьби? Зізнайтеся, що важче сходження, то прекрасніший краєвид з вершини.

У дитинстві я дуже любив біблійну історію про гордовитого Йосипа, якого ревниві брати продали в рабство. Йосип пройшов важкий шлях. Його помилково звинуватили у злочині, кинули до в’язниці. Ті, кому він довіряв, знову і знову зраджували його. Але Йосип не здавався. Він не дозволяв, щоб невдачі й розпач стали йому на заваді. Він був наполегливий, тож став правителем Єгипту і врятував свій народ.

Історія боротьби Йосипа і сходження його на трон – чудовий урок для нас. Я засвоїв: не буває успіху без болю. Випробування Йосипа допомогли зрозуміти, що моє життя не найважче, багато людей страждають значно дужче за мене, та однак вони досягають величі. Я зрозумів, що Бог любить нас, але не обіцяє легкого життя. Подолавши всі випробування і перепони, Йосип здобув тріумф і став великим царем.

Коли ви всім серцем прагнете мети, долаючи біль і страждання, досягнення здаються абсолютно неймовірними. Це і є справжнє щастя, чи не так?

Не думаю, що це випадковість. Ми радіємо важким перемогам не тому, що зуміли впоратися, а тому, що природа змушує нас розвиватися і шукати ще більших перепон для подолання.

Коли Бог змушував мене наполегливо працювати заради досягнення моїх цілей, долати одну перешкоду по іншій, я щиро вірив у те, що Він готує мене до чогось кращого, створюючи проблеми, знає, що ми розвиваємося, коли долаємо їх.

Згадуючи те, що довелося мені подолати в дитинстві – біль, невпевненість, самотність, – я не відчуваю смутку. Відчуваю покору і вдячність за те, що зумів подолати безліч проблем. І від цього мої успіхи ще солодші. Я став сильнішим. Зумів дотягнутися до інших людей. Без власного болю я не зміг би допомогти іншим людям справитися з їхнім болем, не знайшов би спільної мови з іншими людьми. Коли я став підлітком, усвідомлення того, що я можу долати перешкоди, вселяла впевненість, яка магнітом притягувала інших дітей. У мене з’явилося безліч друзів і подруг. Мені подобалася їхня увага! Я катався по школі, купаючись у доброті і любові.

Звичайно, ви знаєте, до чого це веде – до політики. Я набрався сміливості балотуватися на пост президента школи. У нашій школі Макґреґор навчалося тисяча двісті школярів, і вона була однією з найбільших у Квінсленді.

Я був не тільки першим інвалідом, котрий висунувся на пост президента. У мене ще був дуже сильний суперник – один із найкращих спортсменів в історії школи, Метью Маккей, знаменитий австралійський футболіст. Моя вчителька, місіс Гарлі, вмовила мене брати участь у виборах, адже мене висунули однокласники. Я виступав за різноманітність і мультикультуралізм. У своїй програмі обіцяв влаштувати перегони на інвалідних візках.

Я переміг на виборах (вибачай, Метью). Мама й досі зберігає вирізку з газети «Кур’єр-Мейл», де розміщена велика світлина і стаття про мене.

У газеті наводилися мої слова: «Я звертаюся до всіх дітей з особливими потребами: ви теж повинні спробувати!».

Гаслом мого дитинства цілком міг би послужити слоган Nike: «Просто зроби це!». І я жив із цим гаслом. У вас можуть бути невдачі, бо ви звичайна людина, можете впасти, тому що шлях непростий. Але знайте: всі невдачі – це частина життєвого шляху, тому їх треба використовувати. Не зупиняйтеся! Робіть все, на що спроможні!