Розділ 32

– А що вам більше до вподоби? – запитав Форд.

Через мілісекунду повітря знову наповнилося озоном від бластерних черг, що влучали в комп’ютерний блок.

Стрілянина тривала кілька секунд. Коли вона нарешті вщухла, луна пострілів котилася ще кілька секунд.

– Живі?! – гукнув один із поліцейських.

– Так, – почулася відповідь.

– Лише не подумайте, що нам це дає велике задоволення, – гукнув другий.

– Ми так не думаємо, – запевнив Форд.

– Слухай-но, Бібльброксе. Уважно.

– Це ще навіщо? – гукнув Зафод.

– А для того, – прокричав поліцейський, – що я тобі зараз одну розумну річ скажу, ти не ображайся. Тож, або ви здаєтесь, і ми вас трохи відлупцюємо. Зовсім трохи – ми ж проти фізичного насильства. Або ж ми зараз підірвемо цю чортову планету з усим мотлохом, а заодно ще кілька інших.

– Але це божевілля! – верескнула Тріліан. Ви цього не зробите!

– Ще й як зробимо, – запевнив її поліцейський. – Правда ж зробимо? – спитав він свого напарника.

– Звичайно, які можуть бути сумніви, – відповів той.

– Але навіщо? – запитала Тріліан.

– Бо навіть таким високоосвіченим лібералам, як ми, слід виконувати свій обов’язок.

– Я їм не вірю, – промимрив Зафод, хитаючи головами.

– Ну то що, іще постріляємо? – запитав один поліцейський у іншого.

– Чому б ні?

І вони знову натисли на гашетки.

Тріскотня і спека сягнули апогею. Поступово стіна блока буфетного регістру почала стікати на підлогу, язики розплавленого металу підступали до ніг. Втікачі притислись один до одного тісніше. Вони чекали свого кінця.