Розділ 1

– Швиденько? – уточнив він.

– Туди й назад, – запевнив його Форд. – Устань, – звернувся він до Артура, – поступись чоловіку місцем.

Артур слухняно підвівся. Він ще не вірив своїм очам.

Форд указав Просеру на калюжу, і той незграбно сів у неї. На його обличчі з’явився вираз глибокого смутку. Йому усе більше й більше здавалося, що життя – це просто жахливий сон. Щоправда, сон чужий. Цікаво, чий саме? Грязюка чвакнула, холодна вода просочилася в його штани, ринула в черевики.

– Лишень не надумайте за час відсутності містера Дента здійснити свій брудний задум, – суворо попередив Форд.

– Ну що ви, – відповів містер Просер, – адже ми уклали джентльменську угоду.

Він побачив, що до нього простує представник профспілки бульдозеристів, простягнувся в калюжі на повен зріст і заплющив очі. Треба було підшукати докази, що він сам не є розумово неповноцінний. Втім, у цьому він був не зовсім певен. Мозок заповнився тупотінням копит тисяч коней, вигуками, димом пожеж. Це траплялось щоразу, коли він вважав себе приниженим і скривдженим. Пояснення такому феномену він не знаходив. Ми можемо припустити, що зовсім у іншому вимірі могутній хан, спостерігаючи за цією принизливою сценою, мабуть, ладен був луснути від люті, а тут містера Просера била лихоманка. Він відчував, як холодна рідина промочує одяг. Ну й день – спочатку прочуханка на роботі, потім цей похмурий Дент із приятелем, місце якому на шибениці, орди кочовиків" – усе змішалось докупи.

Ну й день! Зруйнують дім чи ні – Форда Префекта це аніскільки не хвилювало. А от для Артура це було пекуче питання.

– Можемо ми йому вірити? – запитав він.

– Як на мене, то я б йому вірив до кінця світу, – запевнив його Форд.

– А скільки часу до кінця світу? – поцікавився Артур.

— Хвилин дванадцять у нас є, – серйозно відповів Форд. – Ходімо, нам треба випити.