Розділ 25

– Важкі питання, – промовив він нарешті.

– Але ж ти зумієш на них відповісти? Ще одна довга пауза.

– Так, – непевно сказав Великий Мислитель, – мабуть, що так.

– І на всі питання є одна відповідь? – від хвилювання у Фука перехопило подих.

– Проста відповідь? – уточнив Лунквіль.

– Так, – відказав Великий Мислитель, – відповідь то є, але мені треба подумати.

У цю урочисту для історії мить із грюканням розчинились вхідні двері, й у кімнату удерлося двоє чоловіків. Вони були вдягнені в комбінезони з емблемами Круксванського університету. Марно службовці намагались заступити їм дорогу – молодість і наполегливість дужчі за мудрість і розсудливість.

– Ми вимагаємо, щоб нас пропустили, – горлав молодший із порушників спокою, впершись, ліктем у горло гарненької секретарки.

– Впустіть нас, – кричав старший, – ви не маєте права! – І він що є сили, відштовхнув від себе молодшого програміста, що вчепився в нього, мов кліщ.

– Ми вимагаємо, щоб нас пропустили, – волав молодший. Хоча тепер він уже знаходився в залі й затримувати його було пізно.

– Хто ви такі? – Лунквіль грізно звівся з-за столу. – І що вам потрібно?

– Мене звати Маджіктайз, – оголосив старший.

– Я вимагаю, щоб мене називали Врумфонделем, – прокричав молодший.

– Заспокойся, – гримнув Маджіктайз на Врумфонделя. – Вимагати цього немає ніякої потреби.

– Точно! – лементував Врумфондель ще голосніше, ударяючи кулаком по найближчому столу. – Я – Врумфондель, і це вже не вимога, а факт об’єктивної дійсності. Нам потрібні факти!

– Та ні ж, – вигукнув роздратований Маджіктайз, – саме цього нам аж ніяк не треба.

Врумфондель відсапнувся і завівся знову.

– Нас не цікавлять ніякі факти! Нам потрібна цілковита відсутність фактів об’єктивної дійсності. Я також вимагаю, щоб ви називали мене або не називали мене Врумфонделем!

– Але ж, чорт вас бери, хто ви такі? – Фук почав втрачати терпіння.

– Ми, – вигукнув Маджіктайз на все горло, – філософи!