Розділ 20

– Ти з глузду з’їхав?

– Не виключено, що з’їхав, – спокійно сказав Зафод. – Про себе я знаю не більше, ніж потрібно в даній ситуації. А дана ситуація не дуже для нас сприятлива.

Запала тиша. Форд занепокоєно позирав на Зафода.

– Послухай-но, старий, якщо ти збираєшся... – почав Форд.

– Постривай, – перебив його Зафод. – Я хочу тобі дещо сказати. Я роблю те, що мені хочеться робити. Закортіло мені чогось, і я зразу ж до діла. Захотів стати Президентом Галактики, і став. Захотів мати "Золоте Серце", і маю. Захотів знайти Магратею, і знайшов. Коли з багатьох варіантів я обираю один, він автоматично виявляється єдиним вірним. Це так само, що носити в кишені Всегалактичну кредитну картку, – тебе обслуговуватимуть будь-де. Але варто зупинитись і замислитись – навіщо мені це, як мені таке спало на думку – і зразу виникає незбориме бажання перестати думати взагалі. Як зараз, наприклад. Повір, мені нелегко говорити.

Зафод замовк. Тоді зморщив чого і продовжив.

– Сьогодні вночі я знову про це думав. Скидається, що по півголови в мене не працює, як слід. Ніби хтось користується моїм мозком. Обміркувавши усе разом, я дійшов висновку, що цей хтось відмежував частину мого мозку від мене самого. Цікаво, подумав я, чи існує спосіб перевірити ці здогади.

Я пішов у лабораторію й підключився до енцефалографа. Проробив усі можливі й неможливі медичні трюки з обома головами – усе те, що робили зі мною перед призначенням на посаду Президента. Анічогісінько. Принаймні, нічого нового. Тести показали, що я розумний, вразливий, безвідповідальний. Що на мене не можна покладатися і що я екстраверт. Ніяких аномалій. Тоді я почав вигадувати все нові й нові тести. Нічого. Я наклав результати досліджень однієї голови на результати другої. Знову нічого. Під кінець я справді мало не збожеволів. Перед сном я взяв енцефалограму і подивився на неї крізь зелений фільтр. Ти пам’ятаєш, Форде, у мене з дитинства пристрасть до зеленого кольору. Я завжди мріяв стати пілотом розвідувального космоплану.

Форд кивнув.

– І ось тоді я, нарешті, побачив, – сказав Зафод. – Побачив виразно. З середини обох півкуль було вирізано по секції: вони з’єднувались лише між собою. Якийсь покидьок обрізав усі синапси.

Форд заціпенів від жаху. Тріліан зблідла.

– Хтось зробив операцію? – прошепотів Форд.

– Еге ж.

– Ти не здогадуєшся, хто б це міг бути і чому він це зробив?

– Причина мені не відома. Проте я знаю, хто цей покидьок.

– Знаєш? Але звідки?

– Він залишив свої ініціали на обрізаних синапсах. Залишив навмисне, щоб я зміг їх прочитати.

Форда почала бити нервова лихоманка, тіло вкрилося ціпками.

– Ініціали? Випалені на синапсах?

– Точно.