Розділ 13

– Цить, – сказав Форд. – Зайдемо, – і він зайшов.

Артур попрямував за товаришем не без внутрішнього тремтіння. Те, що він побачив, вразило його. Посеред кімнати сиділа людина. Вона балансувала на кріслі, поклавши ноги на дошку з приладами. Лівою рукою вона длубалася зубочисткою в зубах правої голови. Ліва голова всміхалась широкою привітною усмішкою. Кількість речей, у існування яких досі не вірив Артур, але які все ж існували, продовжувала зростати. Артур аж рота роззявив.

– А, Форде, привіт. Як поживаєш? – дивовижний чоловік спроквола помахав Форду рукою. – Радий, що ти нарешті спромігся мене провідати. Але ніхто не міг зрівнятись із Фордом у витримці.

– Зафоде, друже, – недбало озвався Форд, – я теж радий тебе бачити. До речі, ти прекрасно виглядаєш. Ця третя рука тобі навіть пасує. Ти справді вкрав цю калошу?

– Ви... ви знайомі? – у Артура очі полізли на лоб.

– Знайомі? – перепитав Форд. – Так, це... – він осікся, згадавши, що за правилами гарного тону першими слід рекомендувати гостей. – Познайомся, Зафоде. Це мій друг – Артур Дент. Я врятував його в останню мить.

– Справді? – сказав Зафод. – Привіт, Артуре. Дуже радий, – його права голова повернулась, кивнула Артурові й знову схилилася до руки, що знову стала длубатися в зубах.

– Артуре, – продовжив Форд, – це – Зафод Бібльброкс, мій напівдвоюрідний брат...

– Ми зустрічались, – обірвав його Артур.

Коли мчиш по магістралі, натискаючи на педаль газу, і випереджуєш шикарні спортивні автомобілі, то почуваєшся справжнім героєм. Але навіть у справжніх героїв бувають прикрі похибки, наприклад, коли вони помилково переключаються на першу швидкість замість третьої. Двигун реве, мов сто буйволів, мотор ладен вивалитись на дорогу, машина стрімко втрачає ходу.

– Е... що? – настав час Фордові дивуватись.

– Я сказав, що ми вже зустрічались

Зафод аж здригнувся від великого дива і вколов зубочисткою ясна.

– Що, зустрічались? Як..?

Форд кинув на Артура погляд, сповнений люті. Зараз, коли він нарешті почувався майже вдома, йому стало соромно, що він дружить із цим примітивним створінням, яка знає про Галактику стільки ж, скільки ільфордівський комар про життя в Пекіні.

– Що ти верзеш? – вигукнув Форд. – Це – Зафод Бібльброкс з Бетельгейзе V, а не якийсь там Мартін Сміт з Кройтона.

– Мені байдуже, звідки він родом, – холодно зазначив Артур. – Та все ж ми зустрічались. Чи не так, Зафоде Бібльброксс, або... може краще Філе?

– Що? – вигукнув Форд.

– Нагадай мені, будь ласка, – сказав Зафод. – У мене нікудишня пам’ять на обличчя.

– Це сталося на одній вечірці, – пояснив Артур.