Розділ 12

– Ммммм, – промурмотів Зафод. – ZZ9 Подвійної альфа Z. ZZ 9 Подвійної альфа Z?

– Так, – сказала Тріліан.

– А що значить оце Z? – запитав Зафод.

– Котре?

– Будь-яке.

Однією з перших труднощей, що з нею зіткнулась Тріліан, спілкуючись із Зафодом, було з’ясування – коли 1) він прикидається ідіотом навмисне, щоб збити людей з пантелику (якщо йому ліньки помізкувати й хочеться, щоб за нього це робили інші), 2) він прикидається цілковитим дурнем, аби приховати той факт, що він таки нічогісінько не розуміє в тому, що діється, і 3) коли він справді впадає в ідіотизм. Народ вважав його дуже кмітливим, що загалом відповідало дійсності. Але кмітливість його спрацьовувала не завжди. І це Зафода непокоїло. Тож краще хай люди вважають його хитрим, аніж дурним. Саме це Тріліан і вважала дурістю, але переконувати його у неї не вистачало сил.

Вона зітхнула, і, щоб спростити справу, вивела на дисплей карту зоряного неба.

– Тут, – вказала вона пальцем.

– Ага, он воно що! – сказав Зафод.

– Ну? – запитала вона.

– Що, "ну"?

У її мозку, що розділився навпіл, одна половина кричала на другу.

– У цьому секторі ти зустрівся зі мною, – сказала вона якомога спокійніше. Зафод подивився на неї, по тому – на екран.

– Ах, он воно що! – гукнув він. – Оце так збіг. Ми мали попасти в центр туманності Коняча Голова. Як же ми залетіли сюди?

– Непередбачений Двигун, – Тріліан глибоко зітхнула, – ти казав, що на цьому кораблі ми можемо опинитись у будь-якій точці Всесвіту.

– Звичайно, але все одно, оце так збіг!

– Іще б пак!

– Знову опинитись у цьому місці й знову когось підчепити. Попри всі неосяжності Всесвіту! Мені треба поміркувати. Комп’ютере!

Бортовий комп’ютер Кібернетичної Корпорації Сіріуса, що контролював роботу кожної молекули корабля, миттєво включив синтезатор мови.

– Привіт! – проказав він бадьорим голосом, із друкарського пристрою вистрибнула перфострічка, що фіксувала все сказане комп’ютером: – Привіт!