Розділ 9

– Форде! – вигукнув він. – Візьми себе в руки! Ти перетворюєшся на пінгвіна.

– Один до двох у ступені семидесяти п’яти тисяч, – долинув жіночий голос. – Ймовірність росте.

Форд перевальцем обійшов ополонку.

– Алло, ти хто? – прокаркав він, клацаючи дзьобом. – Де ти ховаєшся? Що з нами коїться, і чи є спосіб припинити це неподобство?

– Зберігайте спокій, – проказав голос. Так заспокоюють стюардеси пасажирів лайнера, у якого відламалось одне крило і один із двох двигунів палає на повну котушку. – Ви у цілковитій безпеці.

– Про яку безпеку ти нам товчеш! – розсердився Форд. – Адже мій приятель втрачає кінцівки одну по одній, а сам я уже перетворився на справжнього пінгвіна.

– Один до двох у п’ятидесятитисячному ступені, – вимовив голос, –

Ймовірність продовжує зростати.

– Усе одно, – відзначив Артур, – це набагато менше, ніж хотілося б.

– Чи не здається тобі, – не вгавав Форд у своєму пташиному гніві, – саме час дещо нам пояснити.

Голос прочистив горло. Велетенський еклер виник нізвідки й завис неподалік, як дирижабль.

– Ласкаво просимо, – промовив голос, – на борт корабля "Золоте Серце". Будь ласка, не лякайтесь, – продовжував голос, – того, що ви, можливо, побачите або почуєте. Деякий час вам доведеться потерпіти. Вважайте це платнею за врятування від неминучої смерті з рівня неймовірності один до двох у ступені двохсот семидесяти шести тисяч. Можливо, трішечки нижчого. Зараз ми перебуваємо на рівні одного до двох у двадцятип’ятитисячному ступені, і рівень продовжує знижуватись. Реальність відновиться тоді, коли неймовірність буде в межах припустимого. Дякую за увагу. Один до двох у двадцятитисячному ступені, ймовірність зростає.

Голос замовк.

Форд і Артур сиділи на підлозі в рожевому будуарі.

– Артуре, – гукнув Форд, – та це ж фантастика! Нас підібрав корабель, який обладнано Двигуном Нескінченної Непередбаченості. Подумати лишень! Я чув про нього. Ходили різні чутки, але всі вони офіційно спростовувались. Але їм усе ж пощастило! Двигун Непередбаченості? Артуре, це... Артуре! Що діється?

Артур навалився всім тілом на двері, не даючи їм відчинитися. У щілину лізли маленькі волохаті лапки з чорнильними плямами на пазурах, пискливі голоси збуджено перемовлялись.

Артур озирнувся, шукаючи підтримки.

– Форде, – натужно прохрипів він, – там за дверима сила-силенна мавп. Вони хочуть обговорити з нами нову версію "Гамлета".