Розділ 8 Адреналін

Зосередитися на теперішньому виявилося легше, ніж я думала. Ліс був точнісінько такий, як і всі інші ліси на півострові, а Джейкоб випромінював радість і поширював веселий настрій.

Він безжурно насвистував якусь незнайому мелодію, розмахуючи руками і з легкістю пробираючись крізь густі зарості. Тіні не здавалися мені такими темними, як завжди. Адже в мене всередині світило сонце.

Що кілька хвилин Джейкоб звірявся з компасом, утримуючи нас на одній і тій самій лінії на його карті. Здавалося, він і справді знає, що робить. Я хотіла його похвалити, але вчасно схаменулася. Понад усякий сумнів, він додасть як мінімум іще п’ять років до свого уявного віку.

Поки ми йшли, мій мозок напружено працював, і мене почало турбувати одне питання. Я не забула про ту розмову з Джейкобом біля скелі — я сподівалася, що він сам торкнеться цієї теми, але здавалося, він і не думав цього робити.

— Слухай… Джейку? — сказала я вагаючись.

— Так?

— Як справи… у Ембрі? Він став нормальним чи ні?

Якусь мить Джейкоб мовчав, досі рухаючись уперед широкими кроками. Відійшовши майже на десять футів, він зупинився, щоб дочекатися мене.

— Ні, він не став нормальним, — мовив Джейкоб, коли я з ним порівнялася. Куточки його губ опустилися вниз. Він не зрушив із місця. Я одразу ж пожалкувала, що зачепила цю тему.

— Досі з Семом?

— Ага.

Він поклав мені руку на плече і подивився на мене так схвильовано, що я не наважилася одразу скинути його долоню, хоча й повинна була.

— Вони досі насміхаються з тебе? — сказала я напівпошепки. Джейкоб дивився на дерева.

— Іноді.

— А що Біллі?

— Як завжди, — відгукнувся він гірким злісним голосом, і це мене стурбувало.

— Наша канапа завжди до твоїх послуг, — запропонувала я. Він засміявся, згорнувши цю сумну тему.

— Але подумай тільки, в якому становищі опиниться Чарлі, коли Біллі зателефонує в поліцію і повідомить, що мене викрали!

Я також зареготала, радіючи, що до Джейкоба повернулося почуття гумору.

Ми зупинилися, коли Джейкоб сказав, що ми пройшли уже шість миль, трохи зрізавши на захід, а тоді розвернулися й пішли назад по другій лінії на його карті. Все виглядало точно так, як і дорогою туди, і я відчула, що мої пошуки марні. Я цілком усвідомила, якими безглуздими вони були, коли почало темніти і похмурий день перетворився у беззоряну ніч, але Джейкоб був наполегливіший.