Розділ «Епілог Угода»

— Я також, — вичавила я. Моя рука також потягнулася до нього.

Наче ми були пов’язані між собою, його біль луною віддавався в мені. Його біль, мій біль.

— Джейку… — я ступила йому назустріч. Я хотіла обняти його за пояс і стерти той нещасний вираз із його обличчя.

Але Едвард знову відштовхнув мене, цього разу його руки втримували мене, а не захищали.

— Все буде гаразд, — пообіцяла я Едвардові, підвівши голову, щоб його очі зустрілися з моїми. Він зрозуміє.

Але його очі були порожні, обличчя — без емоцій. Холодне.

— Ні, не буде.

— Відпусти її, — гаркнув Джейкоб, знову оскаженівши. — Вона хоче до мене!

Він зробив два широкі кроки вперед. А тоді застиг в очікуванні. Він тремтів, його груди високо здіймалися.

Едвард заштовхнув мене за свою спину, і тієї ж миті розвернувся обличчям до Джейкоба.

— Ні! Едварде!

— ІЗАБЕЛЛО СВОН!

— Ходімо! Чарлі скаженіє! — у моєму голосі чулася паніка, але не через Чарлі. — Хутчіш!

Я щосили потягнула Едварда за собою, й він трохи розслабився. Він повільно підштовхував мене, не зводячи із Джейкоба погляду.

Джейкоб спостерігав за нами, на його оскаженілому виду застиг похмурий вираз. В очах уже не світилось очікування, а потім, саме перед тим як нас розділив густий ліс, я раптом побачила, як його обличчя скривилося від болю.

Я знала, що цей останній вираз на його обличчі ще довго мене переслідуватиме, аж поки я не побачу, як Джейк знову всміхається.

Саме тоді я дала собі слово, що обов’язково побачу, як він усміхається, і то скоро. Я знайду спосіб зберегти нашу дружбу.

Едвард міцно обнімав мене за талію, притиснувши до себе. Це була єдина причина, яка стримувала мене від того, щоб гірко розплакатися.

У мене серйозні проблеми.

Мій найкращий друг вважає мене своїм ворогом.