Розділ «Епілог Угода»

— Це якось по-дурному. Він же знає, що ти не такий, як інші… вампіри.

— Все-таки існують серйозні підстави для того, щоб триматися на безпечній відстані.

Я, немов сліпа, витріщилася на вітрове скло, бачачи перед собою тільки Джейкове обличчя, перекошене від злості.

— Белло, ми такі, якими нас створила природа, — мовив Едвард тихо. — Я вмію себе контролювати, але сумніваюся, що й він на це здатен. Він дуже молодий. Найімовірніше, що наша зустріч переросте у бійку, а я не впевнений, що зможу зупинитися, перш ніж уб… — він запнувся, а тоді швидко продовжив, — перш ніж пораню його. Тоді ти будеш нещасна. Я не хочу, щоб так сталося.

Я згадала, що Джейкоб сказав мені тоді на кухні. Я відновила в пам’яті кожне слово, я добре запам’ятала його хрипкий голос. Я не впевнений, що зможу спокійно з цим упоратися… Ти, мабуть, також не дуже радітимеш, якщо я вб’ю твою подружку. Але він упорався — того разу…

— Едварде Каллен, — прошепотіла я. — Ти ж хотів сказати «вб’ю його»? Хотів?

Він відвів од мене погляд і почав спостерігати за дощем. Я й не помітила, як попереду нас червоне світло на світлофорі змінилося зеленим, і Едвард зрушив із місця, дуже повільно. Зазвичай він їздить набагато швидше.

— Я спробував би… хоча це й дуже важко… втриматися, — мовив Едвард нарешті.

Я дивилася на нього, широко розплющивши очі й розтуливши рота, але він і не глянув на мене. Ми зупинилися перед знаком «Стоп».

Раптом я згадала, що сталося з Парисом, коли повернувся Ромео. Сцена в книзі була проста: Вони б’ються. Парис падає.

Але це безглуздо. Неможливо.

— Гаразд, — сказала я і глибоко вдихнула, похитавши головою, щоб відігнати погані думки. — Нічого такого ніколи не станеться, тож немає сенсу через це турбуватися. А ти знаєш, що, мабуть, у цю мить Чарлі нервово дивиться на годинник. Тобі ліпше негайно відвезти мене додому, якщо не хочеш, щоб у мене були проблеми через запізнення.

Я обернулася до Едварда та спробувала весело усміхнутися.

Щоразу, коли я дивилася на нього, на його неймовірно вродливе обличчя, моє серце починало битися з подвійною силою. А зараз воно билося ще швидше. Я впізнала цей вираз на за стиглому, мов у статуї, обличчі.

— Тепер у тебе значно більші неприємності, Белло, — прошепотів він крізь нерухомі губи.

Я притиснулася до нього ближче, обнявши його за руку й прослідкувавши за його поглядом. Не знаю, що я очікувала побачити — можливо, Вікторію, яка стоїть посеред вулиці, її вогненно-руде волосся майорить на вітрі… чи півдюжини темних фігур у чорних плащах… чи зграю злих вовків. Але я взагалі нічого не побачила.

— Що? Що таке? Він глибоко вдихнув:

— Чарлі…

— Тато? — зойкнула я.

Едвард подивився на мене, і вираз його обличчя був таким спокійним, що цього було достатньо, аби втихомирити мою паніку.